І мед, і вино надзвичайно ніжно поєдналися в цій поетичній назві – Медвин. Ба, щось лірично-загадкове в ній прикрилося.
Село Медвин у Богуславському районі на Київщині. Які позитивні мотивації заприятелювали тут – і мед, і вино, і Бог, і слава, і Кий… 920 – рік заснування Медвина. Одинадцять сторіч легендами м’яко сповивали його для нащадків, для Історії. Як сказав Цицерон, «Історія – свідок минулого, світло істини, жива пам’ять».
За старими оповідками, наш славний князь Володимир Великий саме тут влаштовував банкети, бо в цьому місці зберігалися його запаси напоїв, розміщувалися величезні медосховища, так звані «медуші».
У ХІІІ віці під час монголо-татарської навали село дощенту було сплюндровано. Та як чарівний птах-Фенікс знову воно ожило на згарі-спопелищі, для того, аби мужньо гартуватися під вітрами Історії. Невдовзі славний Медвин отримує магдебурзьке право.
Баталії, жорстокі битви, м’ясорубки випали на нелегку долю села. В урочищі Черкес-долина, поблизу Медвина, відбувалися сутички між загонами козаків і військом польським під проводом С. Наливайка, П. Павлюка й К. Скидана.
У час визвольної війни 164’-1654 років на чолі з Богданом Хмельницьким Медвин став сотенним містом Корсунського полку. Населення цього древнього міста брало участь у визвольній боротьбі під орудою Семена Палія, в гайдамацькому русі ХУІІІ століття.
1’71 року Медвин стає волосним центром.
Медвинці 1920 року створили Медвинську республіку, що протрималася місяць і була розгромлена загоном армії Будьонного. Будьонівці взяли заручниками вісімдесят ні в чому не винних медвинських хлопців і чоловіків віком до двадцяти п’яти років і без жалю вбили їх біля Ковтунового лісу, неподалік села. Загалом, у цей час радянська влада знищила понад шість тисяч жителів, які завше виступали проти більшовицького терору.
Під час Голодомору 1932-1933 років, організованого радянською владою, померло більше п’яти сотень жителів села. А в 1937-193’ рр. було репресовано сотню медвинців і більшість їх розстріляно.
Чимало жертв у своє лоно прийняла стражденна українська землиця в роки нацистської окупації.
За роки незалежності України до невпізнанності змінилося життя Медвина. Так, тут успішно і продуктивно працює декілька фермерських господарств, діють цегельний завод, меблевий цех, фабрика з пошиття одягу, хлібоприймальне підприємство, лісництво, АЗС.
Трьома чудовими і неперевершеними храмами гордиться нині Медвин – Свято-Миколаївським, Свято-Успенським і Спаським. Височіють вони, мов величні символи нашого безсмертя.
Не в’януть квіти пошани й скорботи біля двох пам’ятників односельцям, загиблих під час німецько-радянської війни, коло пам’ятного знаку на честь Медвинської республіки, поруч Хреста на місці жорстокої розправи більшовиків із молодими мед винцями.
Навколишні урочища є не лише екологічними пам’ятками, а й пам’ятними історичними місцями. Черкес-долина (нині Поділ) – це незабутні перекази і свідки про битви з татарами.
Тотохи – древні земляні вали, які пам’ятають трипільські та скіфські поселення. Тутешня гора, яку називають «пупом Землі», своєю енергетикою порівнюється з Алтаєм, Байкалом, Тибетом.
Живописні тут Савур-могила, Свята гора, Грибів берег, Вовча гора, Юшків ліс, Ганчине поле та десятки інших. Зачаровують вони неперевершеною своєю флорою, а також тваринним світом.
Тут народився письменник і публіцист Іван Дубинець, автор захоплюючої книги «Горить Медвин». У Медвині написано шедевральний роман українського письменника Костянтина Коверзнєва «Ти не прочитаєш цю книжку».
Прошуміли-прогуділи бурхливі та грізні вітри Історії над княжим Медвином. А він нині стоїть і повіки-вічні стоятиме, як емблема української незнищенності, як грізна пересторога зайдам: хто прийде сюди з мечем – від меча й загине.
У віках слався, шляхетний Медвине!
Зиновій Бичко, член НСЖУ