З нагоди Міжнародного дня пам’яті жертв Голокосту, який світова спільнота вшановує наприкінці січня, у кіноклубі «Docudays Svichado» відбувся показ стрічки «Зламані гілки» (2014) режисерки Аяли Шарот.
До імпровізованої кінозали завітали користувачі ЦРБ ЦБС «Свічадо» і модератори Мережі DOCU/CLUB.
Перед переглядом Дар’я Приходська, модераторка кіноклубу «Docudays Svichado», ознайомила відвідувачів із родзинками діяльності бібліотеки, представила ведучу заходу.
Модерувала подію Христина Гаталяк (м. Львів), тренерка з питань ненасильницького спілкування та ведення діалогів, медіаторка. У вступному слові пані Христина налаштувала глядачів на перегляд, повідомивши, що фільм, який триває 25 хв, побудований як діалог бабусі й онуки. Саме з цієї розмови й постає історія про те, як рятувалися єврейські родини від репресій нацистської Німеччини, власне геноциду, голокосту єврейського народу, під час Другої світової війни (1933‒1945).
Голокост ‒ знищення етнічних та соціальних груп людей за ознакою їхньої расової, етнічної, національної належності як неповноцінних, шкідливих. Внаслідок цієї політики Гітлера у Європі під час Другої світової війни загинуло приблизно 6 мільйонів євреїв. Голокост ‒ злочин проти людяності.
У фільмі бабуся, Міхаль Рехтер, розповідає онуці – режисерці фільму про те, як її батьки, що мешкали в одному з польських сіл, намагалися врятувати сім’ю від фашистської чуми, що розповзалася Європою. Як їй, 12-річній дівчинці, вдалося виїхати в Палестину. На жаль, ні дві сестри героїні, ні її брат, ні тато з мамою не змогли вибратися на безпечну територію, їх разом з іншими євреями села розстріляли нацисти.
Також Міхаль розповідає про те, як непросто було їй жити в інтернаті для єврейських дітей: атмосфера була хороша, але було дуже самотньо…
Режисерка Аяла Шарот намагалася полегшити сприймання трагічної історії єврейської родини, типової для часів Другої світової війни. Авторка фільму не акцентувала біль, втрати, несправедливість, вона розповіла історію людини, що врятувалася, не загубилася у бурхливому світі, вистояла, продовжила у своїх дітях та внуках рід своїх батьків. Показала історію людини, яка як найцінніший скарб зберігає родинні реліквії – фотографії батьків, сестер і брата, листи від них, написані на івриті, і батькову пісню, записану його рукою в зошит доньки… Відеоряд фільму органічно перетікає від зображення живої людини до зображень на старих фотографіях та до анімації і навпаки.
Після перегляду Христина Гаталяк заохотила присутніх до обговорення фільму.
У полілозі глядачі розмислювали над тим, що ця історія доволі сумна, щемка, гірка, бо в ній ідеться про важкі втрати, випробування, несправедливість світу. Але водночас це й тепла історія стійкості людини і нескінченності життя. Історія вдячності дитини своїм батькам, які мали мужність відпустити її ще підлітком у незнайомий світ і таким чином врятувати доньку. Історія зламаної гілки, яка змогла постати знову як дерево свого роду. Але й історія про почуття провини: батьки й сестри з братом у листах до Міхаль писали про те, що їхня надія на порятунок, на від’їзд із Польщі стає все примарнішою, але дівчинка не знала, як їм допомогти. Коли вже підросла, набралася життєвого досвіду – можливо б, знала як діяти, але було вже запізно… Проте це почуття провини не стало для героїні катастрофічним, воно не зруйнувало її психіку, ‒ у фільмі Міхаль постає спокійною, сильною, виваженою, зреалізованою жінкою, дружиною, мамою і бабусею. Можливо й тому, як твердить вона сама, що не була живим свідком злочину ‒ розстрілу її сім’ї, і ця травма не покалічила її життя…
Також глядачі зауважили на тому, як, попри цькування в польській школі, в діаспорі, єврейські родини зберігали свою ідентичність: мову, культуру, звичаї, традиції. Водночас наголосили, що сучасна війна росії проти України повторює історію геноциду євреїв щодо українців. Бо українців прагнуть знищити саме за те, що вони не втратили свою мову, культуру, традиції і прагнуть розбудувати незалежну державу.
Цей новий виток зла у 21 ст викликає лють і заганяє людство у глухий кут. Чому донині, у такому технологічному світі між людьми домінує не добро і любов, а зло й агресія?.. Як змінити світ і його цінності?..
Учасники перегляду дійшли висновку про те, що кожній сучасній людині треба навчитися поважати гідність іншої людини. Гідність – поняття, що постає з моральної категорії «людяність». Гідність ‒ це цінність кожної людської особистості, яка від народження та за природним правом наділяється правом на поводження з нею як Людиною. Жодна людина не може цькувати чи знищувати іншу за ознакою расової, національної чи етнічної належності, релігійних, культурних чи світоглядних уподобань тощо.
Довідково
Аяла Шарот – незалежна кінорежисерка й аніматорка із новітнім підходом до створення документальних фільмів. Випускниця коледжу Сен Мартен. У 2006 році стала продюсеркою та режисеркою «Іноземців» – короткометражного анімаційного документального фільму, що брав участь у кінофестивалях у всьому світі, а згодом у скороченій версії демонструвався на MTV Bloom. 2014 р. фільм «Зламані гілки» номінувався на Срібного Дракона в категорії Найкращий документальний фільм на Краківському кінофестивалі. Зараз Аяла мешкає у Тель-Авіві, знімаючи музичні та рекламні ролики.
Розвиток Мережі DOCU/CLUB фінансується Агентством США з міжнародного розвитку (USAID), Посольством Швеції в Україні, Національним фондом на підтримку демократії (NED) та Fondation de France.
Ніна Головченко