27 листопада 1942 р. в полі між Чортковом і Старою Ягільницею (Тернопільська обл.) гестапівці розстріляли 52 українці (більшість з яких становили члени ОУН (б). Цю страту здійснили в помсту за те, що 21 листопада референт пропаганди Проводу ОУН (б) Дмитро Маївський застрелив у Львові штурмшарфюрера СС Герхарда Шарффа і тяжко поранив іншого офіцера кримінальної поліції з Бранденбурга.
Того ж таки 27 листопада 1942 р. німецькі окупанти розстріляли 27 (28) націоналістів – в’язнів тюрми на вул. Лонцького у помсту за убивство членом Проводу ОУН (б) Дмитром Маївським штурмшарфюрера СС Герхарда Шарффа 21 листопада 1942 р. у Львові.
Для залякування населення, окупанти зігнали на місце страти місцевих мешканців. Один із підпільників ОУН (б) теж став свідком цієї жахливої екзекуції:
ПРИЛЮДНІ РОЗСТРІЛИ У ЛЬВОВІ
У зв’язку з арештами, які в той час переводило гестапо, дуже голосною була подія, що відбулася в другій половині листопада 1942 р. на вулиці Жулінського у сьомому нумері у Львові. У тій кам’яниці жив якиїсь час підпільник “Спартак” (Микола Гошовський). З огляду на конспірацію, він перейшов жити в
інше помешкання. Про цю адресу, на Жулінського, гестапо довідалось від Ю. Кравчука і зробило в тій кам’яниці засідку на членів ОУН. Дмитро Маївський – “Тарас”, член Бюра Проводу ОУН, приїхав з Києва до Львова, і не сподіваючись засідки, пішов на Жулінського.
Увійшовши вечором у напівтемний коридор кам’яниці, Маївський несподівано побачив перед собою гестапівця з пістолею в руках, який наказав Маївському піднятися сходами на перший поверх до кімнати, в якій вже було кілька заарештованих підпільників під дбайливим доглядом двох, високої ранги, гестапівців.
Маївський, скориставшись темр’явою, видобув з-під пояса револьвер і при вході до кімнати вистрілив у гестапівця, що сидів за столом, а потім у того, що ішов за ним, а сам вискочив через вікно в город. Гестапівці, які були на постах недалеко кам’яниці, коли почули постріли і побачили чоловіка, що втікає, почали стріляти за ним, але без успіху. Маївському вдалось вирватись з кільця гестапо, хоча й з подіравленим німецькими кулями животом.
Від куль Маївського загинув високий гестапівський чин з Берліну, а один був тяжко поранений. Убивство берлінського гестапівця викликало шалену лють серед німецьких окупантів, особливо серед гестапівців.
У зв’язку з цим німецький режим застосовує спосіб масової відповідальности – “сто – за одного”. Берлінська Централя Гестапо наказує львівській команді негайно цей закон перевести в життя. І вже 27-го листопада гестапо почало виконувати наказ.
До цього часу всіх в’язнів львівської в’язниці, яких засуджували до страти, гестапівці возили на Янівський пісок – і там розстрілювали. Після подій на Жулінського із сотні закладників, заарештованих до страти, гестапо вибрало одинадцять, привезли їх на Стрілецьку Площу – і там прилюдно розстріляли.
Аби надати тій події широкого розголосу і нагнати ще більшого жаху на населення, гестапо зігнало тисячі людей на місце страти, щоб вони бачили, як німці вміють карати. Погнали на місце страти і мене: я ще й сьогодні бачу ту жахливу картину, що, немов мара, стоїть перед моїми очима. Щоб люди не залишали місця, де мала відбутися екзекуція, гестапо забльокувало вулиці Краківську, Краківську Площу, Жовківську та інші: там стояли жандарми з автоматами.
Непроглядний натовп народу оточував місце страти. Загони жандармерії зганяли все більше нових глядачів з близьких і далеких вулиць та міських площ. Люди надходили як духи, хитаючись від подуву якоїсь невидимої сили, неначе боялися своєї тіні. Від незнаного досі й нечуваною жаху, товпа стогнала.
Нарешті жандарми із залізними бляхами на грудях розділюють товпу на дві частини і серединою, під охороною гестапівців з готовими до стрілу автоматами, пройшли із зв’язаними руками жертви німецького насильства. Обличчя у них були поорані терпінням, але ішли вони твердо і спокійно, мов степові орли з гордо піднятими головами, неначе поверталися з переможної битви.
Несподівано тисячі уст зашепотіли молитву. Смертники, з’єднані духово молитвою з натовпом, ішли мов не на страту, а на суд, на якому не судженими, але суддями справедливости їм бути. Нарешті почалося: “в імені фюрера засуджується до страти”.
Товпа затремтіла і побачила, як підводилися автомати, як із холодних цівок вилітали співучі птахи смерти, як востаннє прощаючись поглядами з натовпом, ти, із спалених гаряччю вуст пролунали в простір слова “СЛАВА УКРАЇНІ!”
На брук упало одинадцять невинних жертв. Для певности, старший офіцер, мабуть головний кат, із власної пістолі, стріляє кожній жертві в голову, аби, боронь Боже, хтось із них не встав. Вистрілявши всі набої, цей садист спокійно і холоднокровно виймає порожній магазинок з пістолі, закладає новий і продовжує стріляти.
Дмитро Куп’як “Спогади нерозстріляного”
Зворотній бік листівки ОУН(б) з повідомленням про розстріляних українців 27.11.1942 р.
Повідомлення в журналі “Ідея і Чин” про німецькі репресії проти ОУН