…2015-ий упевнено пройшов свою середину, продовжуючи ламати українські стереотипи, вражати болем, втратами, несправедливістю, гіркотою і, головне, неймовірною мірою терпіння наших захисників в умовах отого ненависного режиму тиші, їхньої незбагненної відданості своїй Батьківщині, незважаючи ні на знівельовані деким віднедавна поняття «правда», «честь», «обов’язок», і навпаки, завдяки особливій, рясно зрошеній кров’ю, любові до рідної землі…
У незримій, але такій відчутній кожному серцю, молотарці цієї проклятої війни перемололось уже стільки невідомого і вплетеного з діда-прадіда у кожну клітиночку єства, проросло несміливими спочатку пагінцями небувалого українського єднання, замайорівши навкруги не просто до болю рідним жовтоблакиттям, а оновленим і закарбованим у свідомості, упізнаваним у всьому світі генетичним кодом. Мільйонні «Чому?» здригаються щоднини страшними новинами зі сходу, густо сплітаючись у розчаруваннях простого люду, показній увазі на камеру до українських воїнів з боку влади, зрадницькій суті колишніх можновладців-утікачів, огидній продажності сили-силенної східняків, котрі, мов пси, хизуються новими паспортами, прогинаючись під ворожою «рятівною» ногою.
…Та все ж ми, звичайні українці, багаті чи бідні, головне – щирі й люблячі, продовжуємо підтримувати своїх захисників і коштами, і продуктами, і речами першої необхідності. З 21 лютого по 14 серпня 2015 р. небайдужі та щедрі новодністровці й гості міста зібрали 105 487 грн благодійних коштів, на потреби земляків-захисників ГО «Народна сила» витрачено 105 268 грн.
А тим часом вони, наші хлопці, сини й чоловіки, переживши там, в АТО, незбагненне переформатування свідомості, повертаючись на мирні рідні простори, уже не можуть жити тут, вдома, як колись… Не можуть спокійно дивиться у вічі тим, хто обрав протилежну стезю, хоча й так часто виправдану. Тому і повертаються туди… А ще – своїм прикладом додають промовисто яскравої патріотичної струни іншим, котрі в один момент кардинально змінюють своє життя-буття, відчуваючи, що мусять обов’язково бути там, на передовій. І хай там що кажуть про вік, про стать, про несправедливість. «Батьківщину, як і матір, не вибирають!» – переконливо-просто, водночас рішуче-різко повторювала наша співгородянка Майя Пелип під час невеличкої розмови на запрошення редакції і продовжувала: «Ми мусимо підніматись усі і кожен, бо коли ворог буде вже під нашими вікнами, тоді стане пізно!» Ось так нещодавно Майя Дмитрівна сколихнула Новодністровськ та своїх друзів у соцмережі відвертим повідомленням: «Я їду в АТО, щоб захищати нашу неньку Україну від лютого ворога. Я з вами не прощаюсь, я вернусь і, надіюсь, з перемогою. Я вам кажу: „До побачення“. Головне, чекайте мене!» Незважаючи на те, що її промовисто-патріотичні переконання і відверті погляди були відомі давно, навіть у імені її профілю «Яра бандерівка», а зараз «Бандерівка-укроп», таке рішення людини досить поважного віку, котра вже має 4 онуків і навіть 1 правнучку, викликало бурхливу хвилю одного і того ж запитання: «Навіщо ти туди їдеш?» А це ой як розбурхало і без того бурхливий характер жінки, яка чи не єдина в Новодністровську виставила державний прапор на балконі своєї квартири, яка вразила не так давно обсягами підтримки земляків і внесками до збору коштів ГО «Народна сила», яка у найменших побутових дрібничках та зовнішньому вигляді підкреслює свою приналежність до України, яка свого часу довго добивалася відправки добровольцем в Афганістан (але тоді мамі двох малих дітей було відмовлено), яка добровільно поїхала від нашого ВРП («ОРСу») на ліквідацію аварії на ЧАЕС, а згодом протягом місяця за власним бажанням допомагала відновлювати зруйновану землетрусом Вірменію. Не зрозуміти багатьом пересічним городянам, як можна залишити все після 13 літ заробітків в Італії і поїхати в зону АТО, аби бодай чимсь допомагати чи то на кухні, чи то біля поранених! А хіба ми маємо право судити і перебирати чиєсь рішення, мов крізь сито? Між тим Майя, надто схвильовано згадуючи, як усе починалось, вистрілює, наче з самого серця: «Я би і на Майдані була, якби не робота в Італії», і вже дещо спокійно додає, що ті закордонні заробітки – теж війна, хоча й інша, де теж буває і кров, і знущання, і біль, і втрати… – як пощастить.
А тим часом коментарі до її статусу в соцмережі про від’їзд у 8 добровольчий батальйон Правого сектору під Маріуполь уже рясніли щирою підтримкою і побажанням якнайшвидше повертатись із перемогою. Коли є такі віддані патріоти, коли є такі українські жінки, Україна обов’язково переможе!
P. S. Уся наша невеличка розмова постійно переривалась безапеляційними вимогами Майї Дмитрівни: «Не буду я нічого говорити і фотографувати мене не треба! Не хочу я ніякого піару! Я їду за покликом серця!» …А вже згодом невеличкою компанією ми провели жінку в дорогу на Жмеринку, звідки вона рушила потягом до пункту призначення. А потім були дзвінки підтримки, і вже навіть свідчення першого горя серед побратимів – днями їхній батальйон, а відтак – і Чернівці попрощались із буковинкою Анастасією Горбачовою (позивний «Лиса»), яка була санітарним інструктором у розвідроті.
Інна ГОНЧАР