11 листопада 2015 року в Університеті «Україна» презентували 13-томне видання творів Левка Лук’яненка «Шлях до відродження», номіноване на Шевченківську премію 2016 року.
Левко Григорович Лук’яненко є видатним діячем українського національного руху, одним із організаторів Української робітничо-селянської спілки (УРСС), членом-засновником Української Гельсінкської Групи (УГГ), Головою Української Гельсінської Спілки (УГС), членом Української республіканської партії (УРП).
Зустрічали поважного гостя святковим короваєм, бурхливими оплесками та переповненою аудиторією вдумливих слухачів, котрі знаходилися під яскравим враженням від перебування під одним дахом з історичною постаттю – Левком Лук’яненком, який завітав із презентацією свого творчого доробку.
Книжкову виставку «Людина. Нація. Держава», підготовлену до зустрічі, представила директор бібліотеки Університету «Україна» Ніна Колесникова:
− Видання Левка Лук’яненка «Шлях до відродження» важливе тим, що в ньому виписана дорога до відродження України, тут ідеться про дисидентський рух, такий дефіцитний на теренах української публіцистики. Спектр жанрів видання широкий, від репортажів до епістолярної спадщини. В оформленні книг присутні безліч деталей українського колориту, у кожному томі закладка лессе, яка виконана в мотивах чернігівської вишивки, кожен колонтитул оздоблений калиновим листям.
Книжкову виставку вінчають нагороди і відзнаки Левка Лук’яненка:
- Почесний доктор права Альбертського університету (1993, Канада);
- Медаль ім. Св. Володимира «Борцям за волю України» (1991, СКВУ);
- Почесна відзнака Президента України (1992);
- Герой України (із врученням ордена Держави, 19 квітня 2005);
- 21 листопада 2007 року президент України Віктор Ющенко нагородив Левка Лук’яненка орденом князя Ярослава Мудрого V ступеня.
Доктор суспільно-економічних наук, професор Віталій Карпенко у своєму виступі зазначив:
− Левко Лук’яненко – національно зорієнтована людина, особа енциклопедичних знань, яка невипадково народилася в День Незалежності України – 24 серпня. Легкий на підйом, спокійний, його майстерно написані твори насичені філософсько-національною ідеєю і волею. Часто у своїх роботах я посилаюся на його творчість. Цей довгий шлях, через який пройшла Україна, на жаль, ще не дав того результату, якого хотілося, і за який боровся Лук’яненко. Але процес триває, а Левко сповнений сил і гострого розуму!
У своєму виступі Левко Лук’яненко витлумачив головне:
− Чому я став на шлях боротьби?.. Усі ми козацького роду, і найцінніше, що ми маємо – це славу нашого народу, честь служити батьківщині. Мене надихнув козак Наливайко та його жертовність заради високої мети. Я проаналізував його життя і зрозумів, що він знав, що загине в бою, і це його не налякало. Ідея національної свободи і незалежності дорожча від власного тіла, і він ішов тим шляхом. А я якого ж роду?.. Теж козацького! Не хочу бути гіршим пагоном на дереві козацького коріння, тому обрав шлях боротьби. Доля нації залежить від національної свідомості, рівня історичної сутності, розуміння пріоритетності цих тверджень.
До 13-томного видання «Шлях до відродження» увійшли книги «Сповідь у камері смертників», «Вірю в Бога й Україну», «Не дам загинуть Україні», «З часів неволі», «Незнищенність» та інші, де охоплено значний та важливий період історії української нації. Ці томи можна умовно поділити на три частини:
- Мемуари.
- Усвідомлення дійсності.
- Історико-публіцистичні твори.
Я завжди знаходив час писати, адже хотів прищепити любов до рідного краю кожному співвітчизнику. Спроба зрозуміти, наскільки нас спотворила Росія, у чому полягає її вплив та як повернутися до своєї природної, української сутності – це головні питання, що виринають у зібранні.
Член Національної спілки письменників України Олександр Глушко розповів про своє знайомство з паном Левком:
− Заочно, коли 1 грудня вночі український народ чекав на результати референдуму про акт підтвердження незалежності України. Акт, який написав Левко Лук’яненко, і який підтримало 92,2% українців. Неймовірно великий відсоток людей, який не побоявся тоді висловити свою думку і бажання стати незалежними, які повірили в цей акт. Як сказав Вольтер ще у 1730 році: «Україна завжди прагнула бути вільною. Домінування над нею Росії повинно завжди розглядатися як історична аномалія». І, нарешті, 1991 року сталося те, за що нам, на жаль, доводиться боротися донині.
Друга зустріч, безпосереднє знайомство, вже відбулася, коли пан Левко приніс свій рукопис «Сповідь у камері смертників» до журналу «Вітчизна», головним редактором якого і був я, Олександр Глушко.
Також, аудиторія послухала думки і враження запрошених гостей: Соловйова Сергія, кандидата наук із соціальних комунікацій, який викладає в Академії державного управління при Президентові України; Завадського Олега, поета і архітектора, котрий процитував яскраві уривки з творів Лук’яненка і прочитав вірш, присвячений видатному українцеві; Журавкова Валерія, українського наукознавця, фахівця в галузі державно-економічної безпеки, засновника серії електронних видань «Державність України: історія і сьогодення».
Усі гості говорили чітко й аргументовано і намагалися донести один сенс: ми – нація. І ми − не хохли, ми − не менші брати, ми − сильна і незалежна держава. І треба вірити в те, що кожен українець, з часом, зрозуміє це і буде гідно відстоювати свою позицію. На це ж саме сподівається і Левко Лук’яненко.
Олександр Глушко розпочав прес-діалог та надав можливість студентам, у яких виникли запитання, звернутися до пана Левка. Бажаючих було немало, і серед поставлених запитань варто виділити такі:
- Розкажіть, будь ласка, про Ваші творчі плани.
- Як Ви ставитеся до того, що влада запрошує іноземців до уряду?
- Якою Ви бачите Україну через 10 років?
- Як Ви ставитеся до намагання України увійти до ЄС?
Левко Лук’яненко поділився планами про те, що зараз готує до друку листування з двома своїми побратимами, які також сиділи у в’язниці, пройшли нелегкий шлях і пропагували національну українську ідею.
Щодо другого питання, наш гість сказав, що немає нічого дивного у тому, що запрошують іноземців до уряду, така практика притаманна багатьом державам на певному етапі розвитку. І сам Лук’яненко не бачить поганого у тому, що в уряді є іноземці, аби тільки їх було не багато. Адже складається враження, ніби у нас замало своїх людей, хоч все якраз навпаки. Не всі злодії і продажні, є дуже багато патріотичних людей, і треба їх долучати до влади і підтримувати їх.
А ось українців у майбутньому пан Левко бачить дуже гордими за свою націю, такими, які будуть пишатися тим, що вони українці, і з честю будуть нести це ім’я. І не просто будуть послуговуватися українською мовою, а й поширювати її.
Також Левко Лук’яненко позитивно ставиться до того, аби Україна увійшла в НАТО. Він дуже хоче, аби Україна вийшла з-під впливу Москви, але й не потрапила під тотальний вплив Брюсселя. Адже Україна − настільки багата нація і має таку велику історію, що нам варто будувати країну на основі тих духовних цінностей, на яких її будували наші попередники. Пан Левко вважає, що Захід, інші мови і культура – це все тільки допоміжне, а має бути орієнтація на внутрішні сили і на талант нашого народу, бо ми розумна нація і маємо відроджувати і розвивати своє.
Наприкінці зустрічі виступила Заслужена артистка України Світлана Мирвода, доцент Університету «Україна». В аудиторії пролунали пісні «Стрілецький романс» та «Пісня водія АТО».
Також на завершення презентації учасники отримали музичний подарунок − польсько-українську народну пісню «Гей, соколе!» − від вокального ансамблю Університету «Україна» «Веремія» (керівник Наталя Гаврилюк). А сама зустріч закінчилася духовним гімном України «Боже великий єдиний».
Враження учасників зустрічі:
Валерія, студентка:
− Особисто я дуже рада, що потрапила на зустріч із Левком Лук’яненком. Він − живий приклад того, якими нам варто бути і до чого варто прагнути. Тарас Григорович Шевченко писав: «Історія мого життя складає частину історії моєї Батьківщини». На мою думку, ці ж слова можна віднести і до пана Левка. Який важкий шлях він пройшов, що довелося подолати і пережити, і зарадити чого? Заради кого? Заради своєї Батьківщини, свого народу, нас і нашого майбутнього. Наш обов’язок зараз – не зрадити його і тих людей, чия доля і віра в наших руках. Тільки ми самі будуємо своє щастя і майбутнє, і тільки від нас залежить, якою буде наша країна. 24 роки тому ми офіційно домоглися незалежності, але чомусь і досі повинні відстоювати свої права, а що найстрашніше – і право на життя. Наш північний сусід тільки те й робить, що намагається зламати нас і знищити як націю. Але прийде час, коли він сам загрузне під своїми уламками і вся та імперія піде на дно. Це переконання доніс до нас Левко Лук’яненко. Як доніс і думку про те, що за краще життя необхідно боротися.
Я дякую цій людині за сильний дух, виховання почуттів, великі сподівання, жагу до життя, любов до Батьківщини, за те, що націлює нас на істинний шлях.
Віталій, студент:
− Бути присутнім на презентації творчості Левка Лук’яненка «З Україною в серці», чути запальні патріотичні заклики з його вуст, відчувати справжній козацький дух, загартований роками, – усе це змушує задуматися над майбутнім та почати діяти уже нині. Він є особливою постаттю, вагомою і невід’ємною частиною української історії. Гідний приклад для сучасного суспільства. Він безліч разів ризикував свободою, життям, а все заради рідної землі, тому і став символом високоморального воїна. Потрібно обов’язково читати його книги, при нагоді поспілкуватися та просто бути вдячним за його діяльність. Він має дар пробуджувати національну свідомість, а ми повинні не підвести його поривання та рідну Батьківщину.
Дарина, студентка:
− Зустріч з Левком Лукьяненком – це дуже значуща подія, як для університету, так і для студентів. Адже не кожного дня надається можливість не лише побачити видатну людину, але й поспілкуватися з нею! Особисто для мене, сьогоднішня прес-конференція – це, насамперед, натхнення на якісь патріотичні вчинки та надія. Надія на світле майбутнє нашої держави! Також хочеться вірити, що такі люди, як Левко Григорович, котрі здатні на жертву заради Батьківщини, будуть завжди! Я переконаний, що серед таких людей будуть і студенти Університету «Україна»!
Роман, студент:
− Світ оманливий. Новини ріжуть очі, підривають розум та здорове осмислення всього, що навколо. Дізнавшись про те, що Левко Григорович завітає до студентів в Університет «Україна», – я зрадів. Друзі запитували мене: «Чому?..» Адже багато студентів просто не знайомі з цим українським діячем. Можливо, це сталося на тлі глобалізаційних процесів і проблем, і левова частка молоді просто перестала цим цікавитися. Проте, я знайомий з його діяльністю, і в моїй голові відразу народилася купа запитань до нього. Перше, що мене здивувало, – простота. У міру дотепний, веселий та твердий словом козак з довгими вусами. Людина, на якому тримається Україна, її осмислення та козацький дух. Отримавши відповіді на запитання, я зрозумів, що Левко Лук’яненко − справді велика людина в нашій країні та повинен посідати гідне місце в історії України. І хотілося б, щоб учні зі студентами краще вивчали те, хто запалює український дух і підтримує його вогонь і донині.
Анна МУРАШКО, Валерія РОЗДАБАРОВА, Вікторія ХАЛАЄВСЬКА,
студентський Медіа-центр Університету «Україна»
ЛУК’ЯНЕНКО Левко Григорович, довідка:
Народився 24.08.1928, с. Хрипівка, Городнянського р-ну, Чернігівської обл.
Виріс у родині селян, людей працелюбних, умілих.
1944 призвали до війська. Служив в Австрії, на Кавказі в м.м. Орджонікідзе, Нахічевань.
З раннього дитинства багато читав, задумувався над тим, як пригнічений український народ. Прочитав двотомну історію дипломатії і вирішив для себе, що нема нічого понад національні інтереси.
Після поїздки у відпустку додому 1950 р., де побачив нужду, приниження, Лук’яненко дійшов висновку, що треба боротися за незалежну Україну і цьому слід присвятити життя. Для досягнення цієї мети необхідно дійти до вершин влади в державі, а оскільки влада зосереджена в руках партії, то треба просуватися по партійній лінії. Необхідно здобути вищу освіту. 1951-1953 вступив у комсомол, у партію. 1953 поступив на юридичний факультет Московського університету. 1954 одружився. Вів активне громадське життя.
У травні 1961 Львівський обласний суд засудив Лук’яненко до розстрілу за ст. 56 ч. 1 і 64 КК УРСР. Звинувачення було побудоване на першому проекті програми УРСС. Винуватили в тому, що він «з 1957 виношував ідею відриву УРСР від СРСР, підривав авторитет КПРС, зводив наклепи на теорію марксизму-ленінізму».
Через 72 доби Верховний Суд замінив розстріл 15-ма роками позбавлення волі. Інші засуджені дістали терміни від 10 до 15 років позбавлення волі.
Кару відбував у Мордовії, з 1967року − 3 роки у Владимирській тюрмі, потім знову в Мордовії.
У березні 1988 заочно обраний головою відновленої УГГ, яка нині діє як Українська Гельсінкська Спілка (УГС).
Указом ПВР від 30.11.88 Левко Лук’яненко помилуваний, звільнений із заслання. На початку 1989 повертається в Україну.
У квітні 1990 року на установчому з`їзді УГС обраний головою створеної на її базі Української республіканської партії (УРП). У березні 1990 року Левко Лук’яненко був обраний депутатом Верховної Ради України І скликання від Залізничного виборчого округу № 196 (Івано-Франківська область). Був членом комісії з питань законодавства і законності, членом Конституційної комісії, заступником голови Народної Ради. Левко Лук’яненко – автор Акта про незалежність України від 24 серпня 1991 року.
1 грудня 1991 року балотувався на посаду Президента України, але програв, набравши 1 432 556 голосів, або 4,49% (3-й результат з 6 претендентів). 18 червня 1992 року склав повноваження депутата і залишив посаду голови УРП у зв’язку з призначенням Надзвичайним і Повноважним послом України в Канаді. У листопаді 1993 року через незгоду з політикою уряду України подав у відставку і повернувся в Україну. З листопада 1993 по червень 1994 року – голова передвиборного демократичного об’єднання «Україна». З травня 1992 року – почесний голова УРП.
У 1994 році обраний депутатом Верховної Ради України ІІ скликання від Нововолинського виборчого округу № 68 (Волинська область). Член Комітету законодавчого забезпечення свободи слова та засобів масової інформації. Член групи «Державність» (до 06.1996). У 1998 році балотувався до Верховної Ради України від виборчого блоку «Національний фронт» (№ 1 у виборчому списку), але до парламенту не пройшов. З 1998 року голова Української асоціації дослідників голодоморів в Україні. Колишній президент Української ланки Всесвітньої ліги за свободу та демократію; член спеціальної ради «Громадської ініціативи «Форум національного порятунку» (з 02.2001); член редакційної комісії, представник Громадянського Комітету захисту Конституції «Україна без Кучми» для ведення переговорів з представниками режиму (з 02.2001).
У 2002 році обраний депутатом Верховної Ради України ІV скликання від блоку Юлії Тимошенко (№ 5 у виборчому списку). Член фракції Блоку Ю.Тимошенко (з 05.2002). Член Комітету Верховної Ради України з питань національної безпеки і оборони (з 06.2002), член Тимчасової спеціальної комісії Верховної Ради України для аналізу стану справ у Збройних Силах України, ходу їх реформування, узагальнення проблем, які є у цій сфері. Член групи з міжпарламентських зв’язків з Королівством Малайзія. Голова Комісії при Президентові України у питаннях помилування (04.2005-09.2008).
Указом Президента України Віктора Ющенко № 665/2005 від 19 квітня 2005 року за незламну волю, громадянську мужність і самовідданість у відстоюванні ідеалів свободи і демократії, визначний особистий внесок у становлення і розвиток незалежної Української держави народному депутату України Левку Григоровичу Лук’яненко присвоєно звання Герой України з врученням ордена Держави.
У 2006 році обраний депутатом Верховної Ради України ІV скликання від блоку Юлії Тимошенко (№ 6 у виборчому списку). Голова підкомітету з питань жертв політичних репресій Комітету Верховної Ради України з питань прав людини, національних меншин і міжнаціональних відносин (з 07.2006), член фракції «Блоку Юлії Тимошенко» (з 05.2006). 15 червня 2007 року склав депутатські повноваження і відмовився від висування на позачергових виборах-2007, пославшись на поважний вік.
Академік Академії наук вищої школи України (АНВШУ, 2001). Почесний доктор права Альбертського університету (1993, Канада). Нагороджений орденом князя Ярослава Мудрого V ступеня (22.11.2007, за активність і наполегливість у донесенні до світової спільноти правди про голодомори в Україні у XX столітті, багаторічну плідну громадсько-політичну діяльність), Почесною відзнакою Президента України (орден «За заслуги» ІІІ ступеня, 1992); медаллю імені Святого Володимира «Борцям за волю України» (1991, СКВУ).
Автор книг: «Що далі?» (1989), «Сповідь у камері смертників» (1991), «За Україну, за її волю…» (1991), «Вірую в Бога і в Україну» (1991), «Не дам загинуть Україні!» (1994), «Народження нової ери» (1997), «У країні кленового листка» (1998), «Національна ідея і національна воля» (2008), «Незнищенність» (2008), «Де ти, доле України?» (2011), п’ятитомник «З часів неволі» (2005-2013), численних статей.
Володіє англійською, польською, німецькою мовами.
