Памяти діда Петра, найденого в (донецкім) степі нежывым, з окрайчыком хліба в рукаві гунькы. Свою пожыву лишали (они) для Ванця — наймолодшого сына.
Видів єм горы
зелены
сині
далекы
барз далекы
як облак білы
Видів єм сьнів
ішли ґу мі
летіли
як білцарівской Божой
Матері
велькыма очами
на мя смотріли
І мого найменьшего
Ванця
як ся в подертых
холошенках шпонтав
як ґамцьом голоду
повном шептав
няню
нянюську
істи
І што-м му мав речы
што-м му мав повісти
же не ма юж няня
же добры няньо
як вшытко інче
в горах остали
Чым єм мав розвести
два джерельцята сині
як єм мав стримати
два струмкы теплы
што текли і текли
Хмары над степом
горами біліли
мене жовч тлила
За плід мій
квіт мій
што ся не приняв в
чорноземі
за віру в іх очах
вітцівску
што спопелила ся в
жмени
за матір з крылами
птаха простертыми
многострадальну
лемківску
А горы-хмары біліли
кликали
Стан
не клячай вояку старий
стан жовнірю семох воєн
сьімдесятьох боів
стан
ты-ж не плакав николи
Воз діти за ручкы
і матір што іх родила
пригорний
і плюн на степ чорний
і прид
я ти дам істи
І хоц єм бідна
вівсяна
зроблю ти чыр
кєселицю
за Сандрин Горбок тя
закличу
до младости твойой
джерельцяте
І пісьню Савкову
засьпівам
пастушу
збійницку
од віка до віка
завсе свобідну
прадідівску
рідну
Бога
што го гайдуци роздерли
ти верну
цілого
сивого
мудрого
як мудріст народу
І полазників пришлю
на Рождество
най ти понай-біг речут
най ся ти каре
най ся ти веде
на щесьтя
на здравя
на долю чловечу
………………….
Горы-хмары
полазникы білы
полазникы добры
серед неба як степу
шырокого
ся стратили
І з чым-же я приду
До Ванця
Петро Мурянка