Вже біля місяця Тернопіллям мандрує XV міжнародний фестиваль документального кіно про права людини Docudays UA. Триватиме він до 10 грудня, а в інших областях – практично до кінця року. Цього року найцікавіші документальні стрічки про права людини побачать мешканці понад 200 міст, містечок та сіл у 22-х областях України.
Серед майданчиків для перегляду фільмів – місцеві кінотеатри, будинки культури, клуби, школи та інші навчальні заклади, книгарні, бібліотеки, а також військові частини та установи пенітенціарної системи. Але ми не лише показуємо кіно, але й провокуємо живу дискусію між кіномистецтвом і аудиторією.
Отже особливе обличчя Docudays UA, яке відрізняє його від інших кінофестивалів, визначає акцент на інтелектуальному кіномистецтві, яке формує критичне мислення, вчить цінувати людську гідність та свободу. Це також постійна практика «культурної децентралізації», яка дає можливість донести зразки сучасного кіно до найвіддаленіших куточків країни. Нарешті це діалоговий формат, який дозволяє кожному висловити свою думку про людей та події, які відображені на кіноекрані…
* * *
5 листопада мандри фестивалю тривали у Чорткові.
Спочатку він завітав до міської дитячої бібліотеки для дітей, що на вулиці Залізничній. Зацікавленість роботою бібліотеки не випадкова – її колектив відомий тим, що послідовно і творчо працює з дитячою аудиторією міста. Першою цільовою групою у цій його діяльності є учні та вчителі школи № 6. Лише от приміщення бібліотеки давно потребує розширення та вирішення питання із його опаленням у зимовий час. А історичний будинок ХІХ століття, у якому її розміщено – якісного капітального ремонту….
Цього разу аудиторії, що зібралася у тісненькій бібліотечній оселі, було запропоновано презентацію книжки «Великий зрив» видатного адвоката, громадського та політичного діяча, голови Уряду ЗУНР Костя Левицького, приурочену до 100-річчя проголошення Української державності в 1918 році.
Також фестиваль Docudays UA приніс до бібліотеки у своєму багажі новий фільм українського режисера Петра Армяновського «Гірчиця в садах». Стрічка торкається непростих доль та настроїв цивільних мешканців прифронтових селищ Донбасу, котрі вже чотири роки потерпають від війни: гинуть люди, руйнуються їхні оселі, рвуться родинні та людські зв’язки, у запущених присадибних садах та городах буяє гірчиця – просто аби не множилися зайві бур’яни. Олена – головна героїня фільму, молода міська мешканка – відвідує покинуту батьківську хатину і могилу мами, котра нещодавно померла, не витримавши військового лихоліття. Парадоксально, але лише родинна втрата та запустіння домашнього гнізда, де минуло дитинство, дозволяє їй відчути, що вона любить і цінує свою малу батьківщину. З таких от «малих батьківщин» і складається наша мирна і добра Україна, яку ми не вберегли… Головне чого прагне і на що сподівається автор стрічки і його героїня – аби війна найскоріше закінчилася. Він дає нам відчути, що мешканці Донеччини – попри усі відмінності в мові, культурі, поглядах на життя – такі ж люди, такі ж громадяни України, як і ми. Що нас значно більше об’єднує, аніж розділяє. Розділяють політики, будить неприязнь агресор, а єднає – глибинно людське…
Тож і ми сподіваємось, що мирне життя скоро повернеться до сіл та селищ Донбасу. Що скорботні «літа гірчиці» у садах минуть. І що у тих садах знову дозріватимуть солодкі вишні, яблука та абрикоси.
* * *
А наступна зупинка у мандрах Docudays UA цього дня була у Чортківському місцевому центрі з надання безоплатної вторинної правової допомоги.
Перед переглядом кінофільму аудиторії було представлено кілька «історій успіху» громадської приймальні Української Гельсінської спілки з прав людини (УГСПЛ) у Тернополі та практики центрів з надання безоплатної вторинної правової допомоги. Розповіли про це Марія Гамбаль, директорка Чортківського центру, та Олександр Степаненко, член Правління УГСПЛ. Власні побажання щодо розвитку партнерства між командою фестивалю Docudays UA та центрами безоплатної вторинної правової допомоги на Тернопіллі висловила директорка регіонального Центру Ірина Хондогій.
А далі дивилися і говорили про фільм «Зворотний бік усього»/ The Other Side of Everything/ сербської режисери Мили Турайліч / Mila Turajlic. Це її спроба переосмислити новітню історію країни через досвід власної родини. Мама режисерки, Сербіянка Турайліч є однією з лідерок сербської демократичної опозиції.
Ця історія багато у чому подібна на історію України. А ще більше – Росії, хіба що у мініатюрі. Там також були революції, спроби «збирання слов’янських земель», комуністичні диктатори, репресії та націоналізація приватної власності, переписування та замовчування «незручних» сторінок власної історії та санкції ЄС. Затримка – щодо Росії – лише із жорстким «примушенням до миру» від НАТО…
Сербія у порівнянні з нами у кращому становищі лише через те, що вона мала період незалежності у середині минулого століття. І що комуністичний режим там не був настільки безжальним до власної інтелектуальної еліти. Так, її також було репресовано. Але не знищено майже цілком, я в СРСР…
Але диктатори приходять і зникають, натомість прагнення людей до свободи та справедливості – залишається…
Олександр Степаненко
