Нещодавно отримала в подарунок від Ігоря Фарини збірник рецензій «Візії» (в-во «Золота пектораль», Тернопіль – 2019 р.)

Ігоря Фарину знала давним-давно. Ще із тих далеких 90-років минулого століття, коли гуртував талановиту молодь на засіданнях в обласному літературному об’єднанні «Сонячні кларнети» незабутній Борис Демків. Уже на той час Ігор Фарина засвідчив своїми першими спробами пера, що в нашу літературу входить майбутній потужний майстер слова.
Роки йшли… І кому тепер мало відоме це ім’я? Хто із письменників, особливо молодих, не мріє про те, щоб саме його книгу оцінив Фарина, сказав про неї своє вагоме слово?
І ось це вагоме, об’єктивне судження про працю поетів та прозаїків у мене в руках. Приємно вражають влучні поетичні назви літературно-критичних статей: «Великі чари маленької книжечки», «Поет розгойдує надію», «Окрайці роздумів про життя у місті», «Вслухайся у спів свого серця»…
У Фарини «чи не щодня на робочий стіл лягають нові поліграфічні вироби з різних куточків України. І я добре знаю, що Ігор не буде перечитувати твір низької проби, тобто те, що не вартує навіть уваги. Невгамовний наш критик доречно зауважує, що «прикайданив себе до робочого столу рецензента».
У Ігоря Фарини «погана книга розмислів не викличе». Він добре розуміє, що «кожен пише про те, що зігріває його душу». Його вражає збірка оповідань «Останній бій знайдеться» Васильчука В. Б. про стосунки між людьми і тваринним світом. Критик влучно зауважує, що «якби у нас було більше художньої літератури на цю тему, то викривлень у душах мали б менше». Фарина перечитує книги і радий, що «літери освітили свідомість і заронили в її борозенки нові зерниночки думання. Ігор гідно оцінює національний колорит слова у збірці поезій «Дольки днів» Надії Гаврилюк . А у збірці поезій «Між ріками і Богом» Людмили Веселої його вражають небуденні образи, неординарні порівняння, вражає те, що із поезій «посипає нас сучасник з його болями і тривогами».
Душа талановитого майстра-критика оживає, коли натрапляє на рідне, близьке дороге… «Бо надокучила вовтузня навколо літературного космополітуму. Твори авторів, які живуть у світах, вражають філологічною вправністю і орієнтацією на чужизну.
Та є одне вагоме «але». Говорять вони про експлуатацію досвіду світових знаменитостей. Але соромливо «забувають» сказати, що твори їхніх вчителів не були б такими цікавими для людності без відображення у них національного колориту. А це і є саме тим, з чого починав ці розмисли. І до них підштовхувала остання у часовимирі книга віршів Романа Кухарука «Вдень і вночі», яка недавно лягла на робочий стіл».
Дуже тепло відгукнувся Ігор Фарина про збірку «Сивий жайвір висіває пісню» В. Кравчука, якого зараховує до «творців слів дивовижних» поруч із Володиром Вознюком, Михайлом Пшеничним, Богданом Томенчуком. Не оминув Ігор добрим словом і талановитого Петра Шкраб’юка, зокрема його книгу «Пробудились серед ночі, або Преображення людське», яке змусило «пірнути» в течію літературно-критичного мислення. Адже автор розповідає про шукання дороги до Бога і її розуміння людьми на суворих вітрищах часу.
Критик знайомить читача із збіркою «Зваба» Надії Ковалик. Її твори – це своєрідний відбиток життя людини у місті, хоч давно йому знайома авторка «ще пам’ятає про свої сільські корені, що живить її уяву».
Ігор Фарина захоплюється тими поетами, хто творить сонет. До форми сонета зверталися Іван Франко, Микола Зеров, Максим Рильський, Дмитро Павличко. І сучасні віршарі теж гідно несуть прапор сонетотворення. Один із них – Василь Рябий, який вдається до поетично-філософського осмислення власного внутрішнього світу через через гру із словами та звуками, постійно перебуваючи у формалістичному пошукові. А ще чомусь знайомство із сонетами Романа Кухарука змусило подумати про сонетошукання Станіслава Бондаренка, Анатолія Мойсієнка, Юрія Казаренка».
Ігор Фарина не зміг не захопитися неологізмами на взір: «тернодорога», «тихоквіти», «часопростір», «вітросвист», «богофлірт» із книги сонетів «Сологолос» Василя Рябого.
Вражають відомого критика і численні метафоричні зблиски і альманасі жіночої поезії «М’ята» (в-во «Вигода»: ФОП: ФОП П’янкова: Т. Л. 2018.)
Процитую лише те, що впало у вічі – «Лебідь видзьобував з рук обважнілий туманом» (Оксана Маз); «Літо принесе мені зелені очі» ( Мар’яна Нейметі); «Червень розпалив у небі купальське багаття» (Анна Багряна); «Примружило очі руде надвечір’я» (Ольга Романишин); «Прив’яжи мене вітром до себе» (Таня-Марія Литвинюк); «Лижуть ніч язики» (Адель Станісловська).
Наш критик твердо переконаний, що «індивід лише тоді стає особистістю, коли усвідомлює нікчемність своїх кроків без Божого осяяння». І він щиро вітає вихід збірки поезій «Третій час» Анни Палій. Вітає всіх тих поетів, у котрих християнські мотиви, «християнські мелодії ошляхетнюють музику душі. Ці мотиви є і у Геннадія Щипківського, і у Василя Старуня, і в Олександра Астафієва, і в Ігоря-Богдана Антонича. Належить і до таких і Роман Кухарук, у якого «проекція у давнину створює над віршами ауру магічності».
І для самого Ігоря Фарини подія є тим жанром, де найбільше виразив свій хист майстер слова».
Я хочу відзначити, що і сам Ігор є тим добрим майстром слова, що вирізняється оригінальністю висловлювання. У його літературно-критичних статтях мене найбільше вражають численні «смаколики»: буквотвори, навколишність, письмаки, бистроплин, очуднення, збурунити, слово вияви, газетерувати, львівськість, родокорені, побутописання, римо коливання, вдатності, розпросторення, оджерелювати, нюансики, мореокеання, слово гра, аспектики, слововиражальність, віршик, ріднизна.
Під скромною обкладинкою збірки «Візії» я відчуваю те, що не змогло пройти повз увагу Ігоря Фарини, навіть якщо це дуже тоненька збірочка віршів. Для прикладу, збірочка поезій Петра Гниди (всього 28 стор.), яка причарує читача своєю «поетичною справжністю».
Окремо хочу відзначити роздуми Ігоря Фарини над творчістю талановитих майстрів слова – Богдана Дячишина і Богдана Смоляка. Маю на увазі роздуми про книгу Б. Дячишина «Думне слово Богдана Смоляра» – Львів : Апріорі 2017 – 88 ст.
Сам Богдан Дячишин із наших країв – із Підволочищини ( с. Кошляки)
Прочитала його книги: «Слово Андрія Содомори» (есеї, рецензії); «Пережите –
перечитане (есеї); «Крихти живого часу Андрія Садомори. Ці книги подаровані і нашим читачам ЦРБ. Памятаємо дуже світлі, мудрі помисли Богдана Дячишина: « Буду щасливим, якщо мої думки розбудять чиїсь розум, а він, своєю чергою, спонукатиме до читання розумних книжок. До читання того, що живить душу, додає сил серцю, змушує нас бути небайдужими, заохочує створювати бодай щось добре і хороше».
І ось Ігор Фарина у збірці «Візії» пише: «Чи часто одні письменники пишуть про інших? Складне питання. Я розділив би його на дві частини. По-перше, в журналах, в газетах чи в електронних ЗМІ періодично можна уздріти рецензії, в яких автори висловлюють думку про якість книги. І здебільшого їх пишуть письмаки.Не варто, мабуть, іронізувати, що кожен хвалить своєх болото. Ящо висловлено по суті міркування, то немає значення, від якого вони ідуть. А от те, «по-друге» є проблемнішим. Бо деколи письменники через елементарні заздрощі не читають колег. «Допомагає» і книгорозповсюдження: нині неможливо отримати бажаний друк для створення цілісної картини певного літературного явища.
Тому й тішуся, що на моєму робочому столі з’явилося «Думне слово Богдана Смоляка» – Богдана Дячишина …Виходить, що не все ще так погано у нашому домі, незважаючи на сумні політичні вітри, гарні книги про майстрів слова виходять. Приємно і те, що їх творить наш краяни…»
Звичайно, у кожного своє уявлення, своє прочитання, свої погляди, свої візії на ту чи іншу книгу. Збірка Ігоря Фарини – це книги в книзі. Яка ж надзвичайна працьовитість Ігоря Фарини. І потужно згадується Слова і Петра –
Петра Сороки (світла йому пам’ять…), котрий влучно підмітив, що український письменник не знає, що таке гонорар за його велику працю. Не знає цього й Ігор, який своєю творчою роботою заслуговує на багато гонорарів…
Хай же добре слово з уст письменників, журналістів, критиків, однодумців буде невеликим гонораром за його надпосильну працю.

Жанна Юзва,
смт. Підволочиськ

Post Views: 559

One Response