Зимові канікули завжди наповнені гомоном новорічних свят. Я і мій брат дуже їх любили. Приєднувалися до ватаги хлопців та дівчат, що ходили від хати до хати посівати, колядувати, щедрувати. Додому ми приносили гостинці: горіхи, цукерки, пряники. Особливою чарівністю був наповнений святвечір. До нього готувалися ретельно, заздалегідь. Навіть зимове повітря було просякнуте особливим блаженним запахом печеного хліба, дух якого приємно лоскотав у носі.
Урочисто готувалися до свята й у нашому домі. Матуся заходжувалась біля тіста для хліба, калачів і пиріжків. Брат допомагав татові розпалювати піч, я з мамою ліпила пиріжки. Вони були з вишнею, капустою, квасолею. Ненька також готувала з пшениці кутю, ставила її, щоб упріло зерно. Потім із сухофруктів варила узвар, мені довіряла макогоном товкти мак в макітрі. Але ми не зразу сідали за різдвяний стіл, бо у мене з братом було ще одне почесне завдання. Допоки зійде зоря на небі, нам потрібно обійти рідних із гостинцями. Мама споряджала нас у дорогу: розстеляла велику білу хустку, на яку клала тарілку з кутею, на неї – пахучі калачі та зарум’янені пиріжки, подарунки – кольорові хустки, фартухи, вишиванки. Наказує на дорогу:
– Відразу підете до хрещеної, потім до баби Моті.
Власне, я з Михайликом давно уже знала цей шлях. Спускаємося провулком до балки, переходимо через невеликий місточок. Це не наша територія, тут ми буваємо рідко, тому собаки рвуться з прив’язу, а ми вже біля зелених воріт хрещеної мами. Вона на нас чекає.
– Можна колядувати? – питаємо на порозі.
– Колядуйте! – всміхається до нас, мов облита світлом, жінка.
Коляд, коляд колядниця,
Добра з маком паляниця.
А без меду не така,
Дайте, тітко, п’ятака
А ви, дядьку, грошей,
Бо я…
І тут наші з братом голоси звучать по-різному, я співаю «дівка хороша», а Мишко – «хлопець хороший». Та від цього нічого не змінюється, бо хрещена запрошує обох до хати, де за святковим столом сидить її родина: чоловік та дві симпатичних дівчинки.
– Наші тато і мама вечерю вам прислали, – кажу я і подаю акуратний вузлик.
Хрещена розв’язує його, відбирає гостинці й кладе до нашого вузлика свої пиріжки та калач. Запрошує до столу. Ми пригощаємось, але добре пам’ятаємо, що до сходу зорі ще потрібно потрапити до бабусі й повернутися додому.
– То ми вже підемо, – говорю я.
Але хрещена нам приготувала ще подарунки. Вона подає братові справжнісінький пістолет, який заправляється пістонами. А коли натискаєш на курок – чується вибух, а від самого пістолета пахне сіркою.
– Оце-то подарунок! – захоплююсь я. Та мене теж чекає щаслива несподіванка. Хрещена відкидає скриню, і перед моїми очима відкривається величезне багатство – різнокольорові атласні стрічки. Мої очі розбігаються. Вони вбирають у себе різнобарвну палітру: рожеві, червоні, сині, зелені – так і просяться до моїх рук, але я точно знаю, що потрібно взяти тільки дві. Вибираю блакитні та уявляю, як вони будуть пасувати до моїх сірих очей. Хрещена дає нам по цілому карбованцю, бо недарма ж ми колядували. Подарунки від матусі теж подобаються всім членам родини.
Ми прощаємось. Тепер наш шлях лежить до баби Моті. Ми її так називаємо, хоча вона для нас ніяка не баба, а тітка. Просто набагато старша від нас. Ми її дуже любимо, бо бабуня надто добра та лагідна.
Під ногами рипить сніг, як кришталь. Ми його топчемо у провулку, який виводить нас до бабусиної хати. А ось і вона, така ж старенька, як і господиня.
– Уже скоро зоря зазолотиться над лісом і степом, а вас усе немає, мої янголятка, – вона пестить шкарубкою рукою то мою, то братову голову.
– А вам тато та мама гостинця прислали, – знову промовляю я, немов старша.
Бабуся розв’язує вузлика і забирає гостинці, натомість кладе свої. А ще вона дарує нам свої пряники – лисички, ведмежатка, зайчики. Тільки у неї є такі формочки з чудернацькими звірятами. Про це знають усі наші друзі, і тому вони неодмінно прийдуть до неї посівати чи колядувати.
Старенька приміряє картатий фартух, який для неї пошила матуся. Усміхається. Потім запалює на покуті свічку. Під її ногами чується тихий шелест соломи й сіна, стіл заставлений щедротами святвечора: кутею, молочним киселем, холодцем, запашними пирогами.
– Христос народився! З Різдвом святим!– вітає нас бабуся і запрошує до столу. Їй дуже хочеться, щоб ми спробували всі її страви. Та у нас на це уже ледве вистачає духу. Ми ще трохи гостюємо і збираємось додому. На вулиці поглядаємо на небо, на якому ось-ось займеться зірка, що сповістить усьому світові про народження Христа.
Ноги донесли до нашого провулку. На його розі стоїть сусідка – баба Улита. Вона немов чекала на нас.
– Заходьте, погостюйте! – запрошує так, що їй неможливо відмовити. Баба Улита та дід Мінько поводяться, немов ми у них найрідніші гості. У кутку небагатої оселі образок освітлює лампадка, її зайчики стрибають по столу, на якому стоїть навариста кутя, запашний узвар, вишневий кисіль.
– Пригощайтеся, – садять за стіл мене з братом. І ми сідаємо, бо знаємо, що у них немає дітей і родини. Тож хто до них прийде, якщо не ми?
– Тато і мама прислали вам вечерю, – кажу я і подаю вузлик. Знаю, що гостинцями ми не здивуємо стареньких, проте моя маленька душа розуміє, що кожному приємна увага.
– Їжте, їжте, – суне нам до рук ложки бабуня і щасливо зазирає в очі.
Ми ліниво колупаємось у тарілках, бо наші животи не витримують надмірного навантаження.
– Ми з дідом вам цукерочок приготували, – насипає повні жмені дрібних смачних солодощів, які ввібрали в себе неймовірні запахи какао, кави і чебрецю.
Ми ще трохи посиділи за столом.
– Нам пора додому, – неначе вибачаємось перед старенькими. Вони проводжають нас за поріг.
Знову під ногами рипить сніг. Нарешті ми щасливі, рум’яні від морозу і свіжого повітря повертаємось додому. Нас зустрічають мама і тато.
– Можна колядувати? – запитуємо ми.
– Колядуйте,– відповідає мама. На її обличчі грає щаслива усмішка.
Ми співаємо колядку і у відповідь отримуємо подарунок – книгу. Наші очі вбирають яскраві барви обкладинки, а руки поспіхом перегортають сторінки, які дихають свіжою фарбою. Це для нас найкращий подарунок.
– Потім читати будете, погляньте на небо, – каже тато.
Перша зірка, неначе королева, зійшла до нас. Розпочинається різдвяна казка.
Віра Марущак
.