…Боже, і змучився я…
Як – життя вдалося? Не вдалося?
Ще б хоч трішки… Трішки так… Чогось…
Трішки весняного стоголосся?
Щему половіючих колось?
Трішки ще – мандрівки до Синаю?
З безвісті щемливого листа?
Трішки ще – чогось. Чого – не знаю…
Може – доторкнутись до хреста!..
Микола Петренко
Але тієї «Трішки ще – мандрівки…» не судилося нашому поетові. На 95-му році життя патріарх української літератури Микола Петренко відійшов за межу вічності…
Кожна епоха народжує поетів, які своїм життям відображають її історичне тло. До таких митців належить Микола Петренко, який все своє життя шукав правди й ідеалу:
Де вища правда, у якій із книг –
Щоб я її перечитати встиг?..
Микола Петренко
ТРУДНИЙ СПОЧИНОК ТВОРЦЯ
Замість рецензії на книгу
Богдана ДЯЧИШИНА
«ДУМКИ Й ДІАЛОГИ ЩОДЕННІ»
Ми що – із духу? Ми – із плоті?
Дива непізнані, дива:
Світ плине на автопілоті:
Бог створив і спочива.
Та ні – він творить! Творить душі!
Глибінь висот – бо то СЛОВА.
Хай світло думки пітьму крушить,
І над осмисленим сія,
І хай у мудрім небі кружить
Життя і Правди течія!
І це поезія Миколи Петренка. В його слові – цілісність людини, поета, який дарує нам поезію класичної ясності, осмислюючи минувшину й тривожне сьогодення з духовного й творчого досвіду свого життя. «Хай світло думки пітьму крушить», бо в житті й у світі немає дрібниць – усе тут важить:
Хіба не диво – квітка і бджола,
Мозольний труд, в якому зріє колос?
Микола Петренко
Я думаю, що БДЖОЛА, яка сидить на квітці й, помираючи, приносить людині користь – СИМВОЛ МИРУ. Українцям необхідно домогтися якнайповажнішого впровадження цього символу у своє традиційне життя, зробити його взірцем для всього світу!
Поет жив СЛОВОМ, був правдомовцем, пильнував своїх слів, щоб вони плодоносили правдою, добром, любов’ю, діяв у відповідності зі сказаним словом, оберігав рідну мову, будучи переконаним, що поезія – вище існування мови:
* * *Я слово рідне ніс, як контрабанду
Крізь митниці – їх ще й понині тьма.
…………………………………………………
Чи Ти мені яку поставиш свічку,
Чи добрим словом сина пом’янеш?..
Микола Петренко, «Адамові брати»
Пам’ятаємо!!! Пам’ять не має права старіти, бути забутою, щоб не переривалася духовна нитка цілісності роду, України. Вже сивочолими зрозуміємо, яке то щастя, коли хтось думає про нас, молиться за нас і поєднаний з нашим серцем невидимою духовною ниткою життя. Сподіваємося, що десь там, у небесній Вітчизні, наш незабутній і дорогий Микола Петренко складе свою щиру молитву за своїх рідних, колег, тих, які люблять і зберігають у своїх серцях пам’ять про нього, осмислюючи таїну енергії слова, його поезії…
Богдан ДЯЧИШИН, м. Львів