«Як много важить слово»…

Колеги з німецько-українського товариства Гайльбронну відзначили  День української писемності та мови. Відірвані від рідної домівки співвітчизники особливо гостро відчувають значення мови, яка в усі часи  була і залишається  духовним мечем нашого народу. Це  особливо гостро  сприймається у час коли північний «сусід» намагається знищити наш мирний і самобутній народ. Ми розкидані світом, але де б не були бережемо наш скарб.

Свято у освітньому центрі розпочалося з привітання  Анастасії Козак, голови товариства, патріотки, завдяки якій рідна мова утверджується далеко від дому, адже вона народжена переселенцями до Німеччини з  Лемківщини. (1941р). Гуртує біля себе українців, допомагає у вирішенні нагальних питань, порушує питання створення при товаристві дитячого садочка та недільної школи з метою збереження духовного багатства народу.

Привітальне слово сказав Вадим Ковпік, який організував розмовні курси для біженців,  викладають україномовні викладачі. Що дуже є актуальним, своєчасним кроком до вивчення німецької.

Я, як ведуча заходу, розпочала з вислову французького письменника Антуан де Сент-Екзюпері «Найбільша розкіш у світі – це розкіш людського спілкування». Тим паче рідною далеко від Батьківщини, де повсякчас чуємо чужу, яку потрібно вивчити в першу чергу щоб отримати роботи.

Створивши атмосферу україномовного поля, проводила конкурси на знання українських прислів’їв, знання  історії та  символів України, українських традицій, скоромовок, бліц-опитування на знання культурних діячів, творів письменників, їх висловів щодо мови.

Незбагнена душа нашого народу висловлена в словах багатьох поетів, які стали піснями. Бо наша мова має особливу музикальність. Під акомпанемент акордеону В’ячеслава Кодіци, лауреата міжнародних і всеукраїнських конкурсів, кожен з гуртів, які сиділи за столами, виконували одну з українських пісень. Першою пролунала улюблена «Пісня про рушник», на слова Андрія Малишка Не забутий був Володимир Івасюк, а закінчили всі хором піснею «Червона калина», відавши шану і повагу нашим незабутнім воїнам-захисникам. 

Кожен з учасників  заходу отримав подарунок від організаторів зустрічі.

І ось уже перші відгуки від наших щирих українців: «Хочу подякувати всім організаторам свята і нашим музикантам за чудовий вечір. Такі зустрічі нам дуже потрібні, вони піднімають настрій, додають оптимізму, наснаги  і незабутні  відчуття свого рідного, українського, якого нам всім тут дуже бракує. Слава Україні! Героям слава!»

У моїй душі тримаю слова великого Кобзаря:  

Ну що б, здавалося, слова…

Слова та голос — більш нічого.

А серце б’ється — ожива,

Як їх почує!.. Знать, од Бога

І голос той, і ті слова

Ідуть меж люди! . . . . . . . . . . .

Віра Марущак,

письменниця, журналістка.