Сяє мить світанками – й зірвсіхвечорами…
Хмари сунуть танками…над землідарами.
Сине море піниться – під семи вітрами…
Все тече і міниться, день пихтить парами!
.
Золота кіннотниця – на буття порталі…
Золоту кіннотницю…кличутьсизі далі.
Золота кіннотниця – на лету мов птиця!..
Золотійкіннотниці…спокій і не сниться.
.
Світ рясніє долями – на життядолині…
Що ростуть тополями… у проблем полині.
Плаче і всміхається – люд – у часу плині…
У гіркоті мається… й солоду в малині.
.
Золота кіннотниця – на буття порталі…
Золоту кіннотницю…кличуть сиві далі.
Золота кіннотниця – на лету мов птиця!..
Золотій кіннотниці… спокійі не сниться.
.
Хотілось ще позимувати…
Чекав – пухнастого я снігу…
Але зими вже… танув слід.
Тримав мороз в кишені фігу…
Ногами під… кришився лід.
.
Хотілось ще позимувати…
Веснянка… шансівне дала!
Зозулька, стала, кукувати…
І тон… чуттям всімзадала.
.
Зірниця, взялася, зоріти...
Теплом – повіяло – згори.
В очах вогонь почав горіти…
Завзяття… вилізло з нори.
.
…Сидить, як та сорока в сливах…
Душа, за браком, плідних дій!
Дні – холоднечі – у приливах…
Без сонцесяйних… як подій.
Микола Собчук
м. Вінниця