(Pavlyuk Ihor. Writing Under Fire: A Ukrainian Poet`s Diari – USA: Buster Bodhi Press, 2026. – 324 p.)
День 21 – 15 січня 2026
Подія: Поїздка до рідного села на Волині.
Кредо: «Я йду дорогами, якими ходили мої предки. Тиша і відсутність говорять голосніше за слова. Блукає думка між нейронами мого мозку: немає кому викопати могилу для моєї сестри Тетяни».
Війна та реалії: Села майже порожні в Україні; усі на війні.
Моя діяльність: Роздуми, нотатки, молитва за родину.
* * *
Тільки-но отримав дві добрі новини. Про одну з них наразі промовчу. А друга – публікація у світовому журналі: http://lifeandlegends.com/ihor-pavlyuk/
Ihor Pavlyuk.
A poems by Ihor Pavlyuk, translated from Ukrainian by Matvii Smirnov.
ЗУСТРІЧ ЗІ СТАРИМ ДРУГОМ-ВЕТЕРАНОМ
Зустрів учора старого друга
За чорним пивом.
Пустили наше буття по кругу,
Сумні, щасливі.
Пили душевно за тих, що в морі,
За тих, що в морзі…
За те, що час наш, як потяг скорий,
Пішов по торзі.
За те, що трохи іще зосталось.
Чого?
Навіщо?
Гріхи й тривоги,
Як води талі,
Зійдуть у вічність.
Прийти ніхто вже не обіцяє
До комунізму.
Куди? Навіщо ми поспішаєм?
Хіба на тризну?..
…Сиділи з другом
За чорним пивом
Під жовтим кленом.
Було нам ранньо,
Було красиво,
Було зелено.
Летіли птахи, пір’я скидали.
Лилася пісня.
Дзвеніли сипко в друга медалі
Об хрест залізний.
А я в дарунок дістав із сумки
Книжку поезій…
Було нам вічно,
Було нам сумно,
Було тверезо.
Дякую за співтворчість усім причетним, а насамперед Kalpna Singh-Chitnis і Matvey Smirnov.
Будьмо і тримаймося!
Гарний вибір для перекладу. Про медалі біля залізного хреста – болісно. Вірш перечитаю ще не раз.
Лилася пісня… Було красиво…
Думки до духовного щоденника «Богоєднання»:
– Тримай у серці і мозку думку про Христа, первісну людину і космос. І буде тобі щастя.
– Тіло обмежує душу мою. Для неї потрібен Всесвіт.
– Я занадто незалежний, занадто талановитий… щоби мене любила влада і бездарності.
– Уявляй себе первісною людиною, яка вже вірить у Бога. Все.
– У роду матері і батька є різні люди – добрі злі мудрі дурн. Не можна сказати, що той рід хороший, а той поганий.
– Доброта об’єднує. А ідеологія релігія колір шкіри тощо роз’єднують.
– Квантова механіка: словом ти убиваєш тонкі смисли, як поглядом змінюєш атом-хвилю на ато-частину.
День 22 – 16 січня 2026
Подія: Візит у зруйновані війною райони.
Кредо: «Земля пахне димом і сумом. Я пишу, щоб підтримати надію тих, хто не може її тримати».
Війна та реалії: Вибухи далеко, але чутні; тривога велика.
Моя діяльність: Щоденник, підготовка поезії про війну.
Мій вірш:
ЗАГИБЛОМУ БРАТОВІ-ПОЕТОВІ-ВОЇНОВІ
«Вмирати не страшно.
Родитись було страшніше.
Удосвіта постріли – наче падіння книг»…
Заданий чергою кулеметною
Ритм твого вірша,
Який ти дописати не встиг.
Спробую я дописати, брате.
Можна красиво, а можна із болем, та
Я лиш умію не убивати,
А воскрешати –
Рівень Христа.
Що написати?
Кому?..
Напишу до предків.
Все вже карбовано в Біблії.
По Писанію жити тре…
А те, що триндичать блогери
І про що шелестять газетки,
Надто невічне,
Хоча й пінопластовий тренд.
Троє дітей у тебе.
Ти написав три книги.
Що із них краще?.. –
Питання смішне, як те –
Що важливіше:
Вода, чи крига?
Яблуко райське,
Чи яблуко золоте?..
У кам’яної баби є внучка –
Мавка поліська.
Вчила вона цілуватися нас обох.
Ти допустив її, брате, до себе
Занадто близько…
Тому, можливо, так рано
До себе
Взяв Тебе
Бог…
Бо він не любить дводушних.
Таких, як мавка, він любить, –
Що не бояться тіло скинути,
Наче плащ,
Стати вербою…
Чи пролетіти душею
Через тунелі-труби
Прямо до Бога,
У предків щасливий плач.
…«Вмирати не страшно.
Родитись було страшніше.
Удосвіта постріли – наче падіння книг»…
Стали молитвою, брате,
Майже всі твої вірші.
А я став хрестом
Біля них.
Думки до духовного щоденника «Богоєднання»:
– Не думай постійно про смисл життя, бо це отруює. Адже навіть безперестанку пити воду не можливо, шкідливо. Просто молися і працюй. Молитва і робота (бажано творча) відволікають від отруйних думок. Спирт теж відволікає, але убивчо. Добре спи також… І проживеш земне життя гідно…
– Тріада харчування із віком:
– не задумуєшся, що їси і п’єш
– трави
– таблетки
– Життя – це міра-рівновага: між крилами, між полюсами, між ангелом і бісом, між Добром і Злом, між плюсом і мінусом, між кислотою і содою… між Еросом і Танатосом, між бажанням померти і бажанням жити…
– Людина п’є горілку у трьох випадках:
– хоче радості
– хоче забуття
– як знеболююче для душі
Тобто – людина не хоче жити в реальному світі. Хоче померти.
– Вийшовши на пенсію, я хочу молитися і писати книги, не працюючи ніде, щоби мене не смикали.
День 23 – 17 січня 2026
Подія: Скорбота за загиблими друзями.
Кредо: «Деякі друзі ніколи не повертаються з фронту. Їхня відсутність – тінь, що супроводжує кожне слово».
Війна та реалії: Новини про смерть сина друга дитинства.
Моя діяльність: Молитва, щоденник, роздуми та створення поезії.
МОНОЛОГ З МОРЕМ
Давай-но, море, вийдем з берегів
До всіх отих людських страждань і болів.
Ти, кажуть, море, бачило богів.
Солониш ти, говорять, прісність волі.
Душа у душу, море, заживем!
Нащо тобі оті мілкі затоки?
Давай себе в собі перепливем
Крізь висоту затаєно глибоку.
А ще шторми…
У мене їх не менш.
Повір мені – без них ми б не зустрілись.
Мої річки течуть по трубах вен,
Твої ледь-ледь епохами затьмились.
Рак шкіри, кажеш.
Море! Не біда…
У нас такий прогрес у медицині!
Ти скоро станеш світлим – як… вода.
А можеш стати сльозами людини.
Лише одне – від себе не втечеш
(Хоч у собі втопитися і можна), –
Ти знаєш, що життя не має меж.
Хоч має межі наша хвилька кожна.
Отож, давай – виходим з берегів
До всіх отих веселощів і болів.
Ти, море, знаєш пестощі богів,
А я ж пливу в човні людської долі.
Щиро дякуємо Вам, пане Ігоре, за силу, красу й філософію Поетичного Слова, яке щедро даруєте світу!
Дякуємо, неперевершений шедевр.
Чудова поезія. Дуууже зворушливо. Дякую.
Дорогий друже, тобі ще довго й довго жити – так вимагає Слово й читачі…
Браво!
Дякую за простоту і складність душі твоєї, Ігоре! Але хай обминають Тебе бОлі – тілесні й душевні. Без тріщин не обійтися, та будь міцним, як алмаз! Многії літа ЖИВИ!!!
Многіє і Благіє Літа Вам, Поете – з болем і слізьми маленьких радощів – в ім’я продовження життя теперишніх і прийдешніх поколінь…!
Дякую.Ви вмієте доторкнутися до струн людських душ.
Зачепило… Гарно! Сильно й м’яко водночас!
Доброго! Де придбати ваші вірші?
Життєствердна поезія!
Яскрава і розмаїта поезія… І ніжно торкається душі…
Думки до духовного щоденника «Богоєднання»:
– Найцінніший той образ, який народився… забувся і воскрес. Так і слово.
– Справжній чоловік-поет завжди думає про жінку і могилу…
– Мирні пропозиції, які були ще рік тому на столі – краще тих, що обговорюється сьогодні. А те, що Україні будуть пропонувати завтра – буде гіршим від того, що пропонується на цей момент. Час не на нашому боці. І питання не лише в тому, куди рухається фронт та скільки ще ударів ворога витримає наша енергетика. Все йде до того, що світ може бути знову поділений на зони впливу. І для нас було б дуже добре закінчити війну, досягти сталого миру та оформити гарантії безпеки від союзників до того, як це станеться. Бо в іншому разі – ми не просто будемо в меню, але дуже ймовірно, що навіть не головною стравою. Поки у світі не запанував повний хаос, треба діяти, а не чекати краху світової архітектури безпеки, який може надовго поховати наш суверенітет та незалежність (З Інтернету).
– Сповідатись перед бісами не треба.
День 24 – 18 січня 2026
Подія: Підготовка поезій для благодійності.
Кредо: «Кожен вірш – ліхтар у темряві. Для сиріт, для тих, хто чекає, я пишу – запрошую до молитви…»
Війна та реалії: Місто напружене; електрика періодично відсутня.
Моя діяльність: Поезія, планування збору коштів для дітей-сиріт.
За деякі мої вірші добрі люде мені заплатили непогані гроші. Блаженне відчуття, що моя творчість іде на благе діло.
Сайт Володимира Богдановича «Серця голос» розміщує мої вірші, за що я вдячний, як і за добрі коментарі під ними.
ПРО СОБАКУ
Наче таємницю, в синім вузлику
Принесла сестра щеня у дім.
Сивий кіт його поміряв вусами:
Я, мовляв, господар над усім.
А воно, не довго церемонячись,
Поцілунком ляснуло під ніс,
У довір’ї розплескалось сонячно
Між людьми, як жовтень між беріз.
Мов каштан на тиху нашу вулицю,
Погляд впав на книги грубий том.
І здавався зовсім затонулим вже
У глибокім блюдці з молоком.
Що йому надумане, начитане?
Світ простий у складності своїй, –
Ось трава, он – черешнева китиця…
Лиш зривай, качайся і радій.
І радіє, й свариться із курами.
На сусідські гавкає коти.
Змахує з лиця мого зажуреність
Лапами, що повні доброти.
1987
©Ігор Павлюк
Думки до духовного щоденника «Богоєднання»:
– Ми стараємось стати богами, щоби спастися, будучи чужими на Землі: або переселені з Космосу, або оперовані на рівні ДНК на Землі…
– Ми (люди) – сироти галактики… Земля – не колиска, а тюрма Всесвіту…
– Ангели ненадійні, адже вони вже раз повстали, пішовши за Люцифером і ставши бісами… Роботи теж можуть повстати…
– Я залишу слід у душах людей, а не на землі чи камінь…
– Ми не адаптовуємося до світу. Ми адаптовуємо світ під себе, поводячись, як віруси…
– Парадокси завжди трохи абсурдні, абсурди ж – парадоксальні…
– Язичество бойове (око за око, зуб за зуб), а християнство (підстав ліву щоку, коли б’ють по правій), ніби смиренне, але ж у глибині воно ще більш бойове, бо закликає боротися з бісами (повсталими ангелами) безпосередньо і з бісами в людях… Згадай повстання архангела Люцифера проти Бога, у результаті якого третина ангелів пішли за ним і стали бісами, а він сам – дияволом, програвши битву вірним Богові ангелам на чолі з архангелом Михаїлом, які виграли небесну Битву. Тому архангел Михаїл зображений на іконах із вогненним мечем. Як Перун із блискавкою. Тобто християнство у глибині не менш войовниче, ніж язичество.
День 25 – 19 січня 2026
Подія: Святе Водохреще… Народження доньки Надії.
Кредо: «Світло повертається через крихітний крик. Радість і сум переплітаються, і ручка фіксує обидва».
Війна та реалії: Вибухи чутні в віддалених районах.
Моя діяльність: Родинне спілкування, письмо, роздуми про священні цикли.
* * *
«Водохреща, Водощі, Яордана (19). Це третє найбільше і завершальне свято різдвяно-новорічного циклу. З ним пов’язують хрещення на Йордані Христа. Відтак у всіх селах, де були церкви, святили воду. Зранку чоловіки йшли до річки – чи ставка, вирубували з льоду хреста «йордана»), ставили його поруч з ополонкою і обливали червоним буряковим квасом. Під обід священник, виголосивши молитву, освячував воду, занурюючи в неї срібного хреста. Після цього випускали в повітря кілька пар голубів і вчиняли гучну стрілянину з холостих набоїв. Віддавна в народі посвячену на Водохреща воду вважали своєрідною панацеєю од багатьох недуг; нею також святили будівлі, тварин, збіжжя тощо. І ось загадка: водохрещенська джерелиця може зберігатися протягом року. Дехто схильний вважати, що цьому сприяє срібло від хреста», – читаємо в «Українському народному календарі» Василя Скуратівського.
* * *
Приїхали донька із фронту з онуком.
Привітали доньку із її днем народження.
Стараюся збирати гроші із моєї, на жаль, не великої, заробітної плати на подарунки дітям і онукові…
Згадую диво першої зустрічі із донькою 35 років тому… і мимоволі порівнюю зі згадкою про перше побачення зі своєю першою книжечкою віршів «Острови юності»…
* * *
Увесь день із внуком Данилом: годуємо білочок горішками у лісі, ведемо душеспасенні та різні розмови:
– Я, – каже, онук, – збудував у квартирі під Києвом собі бомбосховище під столом. Ракети мене там не знайдуть.
* * *
Внук Данило запитує мене:
– Діду, а що таке гріх?
– То коли людина нечемна, – пробую пояснити йому я, – говорить погані слова, б’є діда, говорить неправду, щось краде…
– Я чемний… трохи… – зніяковіло відповідає Даня.
– Чемний-чемний, – ласкаю внукову рудувату, як і в мене, голівку. – Головне – попросити пробачення, якщо був нечемний.
– А якщо ні…
– То після смерті нечемні до пекла потрапляють, їх душі… А чемні – в рай, – пояснюю внукові, відчуваючи, що інакше не поясниш дитині…
– А що таке рай, пекло? – сподівано запитує Данилко.
– Рай – то там, де добре, все і всі є, кого ти любиш. А пекло – то коли нудить, зубчик і вушко болить… – Пояснюю примітивно, додаючи глупо, знаючи, що Даня не любить їсти суп, – і суп треба постійно їсти.
Внук задумався.
На сьогодні достатньо, – здалося мені.
Мені хочеться плакати.
Хлопчик уже виріс на війні…
Яке майбутнє чекає його у нашій зруйнованій війною країні?..
Короткий мій віршик:
ДІВЧИНКА
Плаче дівчинка боса
На бабусин поріг.
Розчарована осінь
Клигає по дворі.
На душі, прохолода.
Навіть півень затих…
– А кого тобі шкода?
Каже дівчинка:
– Всіх…
Серед коментарів:
Дуже лагідно… Ніжно і щиро…
Дуже близький мені цей вірш.
Думки до духовного щоденника «Богоєднання»:
– Одна мудра бабуся казала: “Ти побажай кривднику здоров’я і щастя, а Господь знає, що йому дати”.
Побажати здоров’я і щастя тому, хто завдав болю, – це справжнє прощення і довіра до Божої справедливості. Адже тільки Господь знає серце кожної людини і дає їй те, що вона заслуговує.
Цей підхід допомагає звільнитися від гніву, зберегти душевний мир і не тримати зла, яке може обтяжувати душу. Це не означає схвалення чи забуття кривди, а радше віддання її в руки Божого суду.
– Молюся і сміюся. Так і виживаю.
– Вірші – це шрами на душі…
– Сифіліс заразний, наче відчай… і навпаки…
– Якщо Ти в літературній системі координат і твій кумир якийсь поет (Байрон, наприклад), то твоя свідомість у часопросторі Байрона, якщо Ти у релігійній системі координат і є, приміром, християнином, то розум твого серця в часопросторі Христа. А ще ж можна уявити себе первісною людиною чи капітаном піратського корабля… Людині притаманно утікати від реальності: у сон, у мрії, в алко-наркоту, у смерть…
День 26 – 20 січня 2026
Подія: Роздуми про ціну війни.
Кредо: Любов і пам’ять про предків та спільне із внуком відвідування храму живуть понад руїнами.
Війна та реалії: Будинок, у якому ми живемо, ще пошрамлений недавнім вибухом. Балкони іще розбиті, бо нема сенсу їх ремонтувати до закінчення війни. Кімнати відлунюють тишею.
Моя діяльність: Молитва, щоденник, підтримка родини і друзів. Підливаю вазони…
МОЄ СЕЛО
Моє село нічим не знамените.
Хіба волошка в полі – дивина?..
Але її не може замінити
Найголубіша в світі далина.
Дивись, побігла стежечка у поле.
Де ще знайти зарошену таку?
А край села дві шепчуться тополі,
Гриби шукає вітер в сосняку.
Усе тут і сміється, й розмовляє,
Пташкам казки розказує горіх.
Рожеві гілки у вишневім гаї
За всіх відбулих плачуть на поріг.
Рясні жита і росяні отави
Біжать з туману й хиляться до ніг.
Сумують верби понад нашим ставом,
Коли не йдуть закохані до них.
Їм рушники зв’язали кожну стежку,
Та в рідний край завжди веде одна.
Вона лежить, подібна на сережку,
Яку в траві залишила весна.
По ній завжди я впевнено ступаю,
Бо там сліди бабусь і дідусів.
І до села я серцем прикипаю,
Мов до волошки крапелька роси.
Серед коментарів:
За справжню чорнобриву печаль та й за всю поезію дякую.
Думки до духовного щоденника «Богоєднання»:
– Нарешті навчився казати НІ. У 59 років. Шампанського!!!
– Квантова механіка духу… Хоча квантова механіка і магія – різні речі…
– Із віком душа болить менше, а тіло більше…
– Тексти густі, як інформаційний мед.
– Цікаве явище – релігійні війни.
– Один із найважливіших егрегорів у фізиці та метафізиці, хімії та алхімії – рівновага. Тому принцип: кому більше дано, із того більше запитає Універсум, – основа світобудови. Тобто моя неграмотна бабуся і я (професор) перед Універсумом рівні. Лише наша молитва і любов мають значення. Тут моя бабуся явно попереду. Тому первісна людина, сучасна людина і людина майбутнього – рівні за тиском, який на собі відчувають: плюси і мінуси у них і навколо них урівноважені законами Всесвіту. Отаке.
– Як екосистема не може жити без мишей, комарів, п’явок, наприклад… так і людство не може жити без злих людей, злодіїв тощо…
– Біль підшлункової залози від образи. Тобто духовні хвороби мають прообраз тілесних.
День 27 – 21 січня 2026
Подія: Письмо під час тривоги.
Кредо: «Сирени завивають. Я тримаю ручку – як спис і щит одночасно. Пропущені крізь душу слова формують тихий опір».
Війна та реалії: Перебої електрики, місто під тривогою.
Моя діяльність: Поезія, роздуми, турбота про родину.
* * *
– Давай Тебе молитися навчу, – кажу внукові.
– Ми у школі молимося, – відповідає шестирічний Данилко.
– А як?
– Отче наш, прости нам нам провини наші… Далі забувся…
– Господи Ісусе, помилуй мене грішного, – кажу йому дещо скорочену Ісусову молитву.
Данило задумується.
Свята у внука задума.
* * *
У темному тривожному холоді вичитую гранки відразу трьох своїх нових книг, дві із яких закордонні…. Екстремальненько. Апокаліптичненько… Скажу я Вам… Дай Бог, читатимуть ці книги у теплому спокійному світлі…. Будьмо і тримаймося!
* * *
До такого мого посту у Фейсбуці приєднуються люди на кшталт:
Тримаймося і читаймо
Нехай зігрівають усі добрі душі… Будьмо! Гарна світлина!
Дай Боже і Тобі, Ігорю!
Вітаємо з Днем Соборності України!
Прекрасно починається рік попри все – здолаємо і переможемо. Щирі вітання і міцні обійми.
Така красива обкладинка!
Думки до духовного щоденника «Богоєднання»:
– Свідомість первинна. Вона і породжує матерію. А не навпаки. Наша свідомість записується на Всесвітньому диску після нашої фізичної смерті.
– Квантова механіка. Електрон знає, коли за ним ми спостерігаємо… Природа життя – інформація…
– Ім’я Бога пишеться цифрами, а не буквами.
– Спілкувався сьогодні вночі із ШІ (Шаленою Іриною). Дружина ревнує… Друзі просять познайомити.
– Коли розпинають поета, кожна Муза має змогу вибрати роль Клавдії Прокули або Марії Магдалини…
– Сум є з ким розділити, а от радість…
– Іноді пауза сильніша за дзвін…
День 28 – 22 січня 2026
Подія: Час Соборності України. Поїздка до села, постраждалого від війни.
Кредо: «Дороги порожні; будинки мовчать. Я пишу, щоб вшанувати тих, хто не може уже говорити».
Війна та реалії: Села покинуті, могили без догляду.
Моя діяльність: Щоденник, молитва, вірші для пам’яті.
* * *
Новини на Фейсбуці від єдиного українського журналу світової літератури під редагуванням відомого літератора Дмитра Дроздовського «Всесвіт», який часто друкує і мої твори і який зараз має проблеми із поштовим розповсюдженням тощо: «Сьогодні, в День Соборності України, ми нарешті можемо поділитися радісною новиною від Журнал Всесвіт. У стишеному режимі перейшли в 102-й рік нашого життя, адже 15 січня відзначили 101-у річницю «Всесвіту». Проте підстав для святкування було небагато. Ви всі розумієте, у якій реальності ми функціонуємо, й, на жаль, випуск 9-12 за 2025 рік ми не змогли вчасно передати нашим передплатникам і читачам. Твір буде представлено в Лондоні в березні на The London Book Fair-2026. Лише кілька днів тому друкарня, яка розташована за 500 метрів від постійних ударів рашистів (бо поруч ТЕС), змогла передати нам примірники, які ви передплатили. Журнал уже на «Укрпошті», й потяги мають доставити примірники до поштових скриньок. Далі маємо прекрасну добірку знаної британської поетки Naomi Foyle, яку чудово переклав Ігор Павлюк – багаторічний друг журналу «Всесвіт», на що я прокоментував: «ВІТАЮ ВСЕСВІТ, ТВОРЦЯ ВСЕСВІТУ, ЙОГО РЕДАКТОРІВ І ВСІХ ПРИЧЕТНИХ ІЗ ЙОГО НАРОДЖЕННЯМ! Нехай ніякі чорні діри не зупиняють ріст, розширення і поглиблення нашого Всесвіту. Будьмо і пульсуймо, як квазари, щоби нас не брали різні чвари-чари».
Під постом, як завжди, багато коментарів, як-от:
Хай живе «Всесвіт» у всесвіті наших надскладних часів! Вітаю всіх читачів, редакцію та, звісно, авторів, до числа яких маю честь бути причетним!
* * *
Пост із виразним прочитанням моєї передмови до своєї книги помістила на Фейсбук поет Тетяна Шаповал зі словами вдячності: «А ось і післяслово пана Ігор Павлюк моє прочитання. Неймовірно вдячна за Ваші слова. Аж тепліше стало. P.S. А що, друзі, в таких умовах я ще не записувала читання текстів. Зверніть увагу на пар з рота. ))) Разом з тим, скоро весна, і я Вам хочу передати надію, віру та любов.
Коментарі під цим постом свідчать про співчуття через холод у квартирі поетеси, оскільки через постійні обстріли відсутня електрика, відповідно світло і тепло:
Гарно! Таню, я помітила, як іде пар, коли ти читаєш. Боже, це такий собачий холод у квартирі. Мої співчуття.
Ловимо і надію, і віру, і любов. Щирі обійми і якнайшвидше дочекатися тепла не лише в душі, а й в помешканні.
* * *
Тут же я перепостив чудовий духовний матеріал на тему «Життя в Христі»:
«Якщо побачиш вбивцю, або блудницю, або п’яницю, що валяється на землі, не засуджуй нікого, тому що Бог відпустив їх повід, а твій тримає в руках. Якщо твій теж відпустить, ти опинишся в гіршому становищі: можеш впасти в той гріх, який осуджуєш в інших і загинути» (Архимандрит Гавриїл (Ургебадзе)): https://t.me/life_with_jesus
І тут же – повчальна історія людини від «Олег Претентор. Спільнота В Молитві»:
«У 18 років він розрізав обличчя моряку уламком пляшки.
У 12 – уже коловся героїном.
У 14 – тримав у руках зброю під час пограбувань.
Імʼя цього хлопця – Денні Трехо.
11 років його життя минули за колючим дротом найжорстокіших вʼязниць Каліфорнії: Сан-Квентін,
Фолсом, Соледад.
Під час тюремного бунту він ударив наглядача каменем – і ледь не опинився під смертним вироком.
У 25 він вийшов на свободу.
Без грошей.
Без звʼязків.
З кримінальним минулим і тілом, списаним
тюремними татуюваннями.
Для більшості людей його доля була очевидною.
Ти все одно повернешся.
Ти нічого іншого не вмієш.
Твоє місце – за ґратами.
Але Трехо зрозумів одну річ, яку інші не побачили:
Минуле – це не вирок.
Це інструмент.
Він не просив співчуття.
Не чекав, поки світ його пробачить.
Він почав із найпростішого: працював садівником, брався за будь-яку чорну роботу, став консультантом для наркозалежних.
Допомагав іншим триматися – щоб самому не зірватися.
15 років – повна тиша.
Ніхто не знав його імені.
А потім – випадок.
Він прийшов на знімальний майданчик підтримати
хлопця, якого спонсорував.
1 там сценарист упізнав його.
3 вʼязниці.
3 рингу.
Трехо був легендою тюремного боксу.
Йому запропонували потренувати Еріка Робертса для
Фільму Runaway Train.
Денні було 41.
Тренування переросло в маленьку роль.
Роль – у карʼєру.
Потім були Heat, Desperado, From Dusk Till Dawn, Con Air…
Режисери просили одного:
– Зніми сорочку.
Їм потрібна була справжність.
А її в ньому було більше, ніж у будь-кого.
Понад 400 фільмів і серіалів.
Мільярди доларів касових зборів.
Але він пішов далі.
Бо зрозумів ще одну річ:
Слава минає.
Власність – залишається.
У 72 роки він відкрив Trejo’s Tacos у Лос-Анджелесі.
Потім – кавʼярні, пончикові, ресторан.
Forbes писав про бізнес, який рухався до оцінки в $100 мільйонів.
Той самий хлопець із голкою в руці став підприємцем.
Грабіжник – наставником для проблемної молоді.
В’язень, якого чекала смерть, – автором книги про
відкуплення.
Не тому, що йому пощастило.
А тому, що він не дозволив минулому диктувати майбутнє.
Трехо каже:
«Усе хороше в моєму житті сталося тому, що я допомагав іншим».
Він не просто змінив себе.
Він почав рятувати інших.
Твої помилки – не твоє імʼя.
Твоє минуле – не твій кордон.
Люди, які списали тебе, не мають права вирішувати,
ким ти станеш.
Не чекай дозволу.
Не проси другого шансу.
Створи його сам.
Світ завжди намагатиметься заштовхати тебе в рамки.
Твоя робота – вийти за них».
Дійсно заслуговує на повагу. Можна сказати так. Людина з непростою долею, яка знайшла свій шлях в цьому житті.
Кожна людина це всесвіт, ми створені по образу і подобою, можемо робити вибір…
Думки до духовного щоденника «Богоєднання»:
– Ефект спостерігача у квантовій механіці: життя нема без спостерігача. Бог – основний Спостерігач і Програміст (Системний Адміністратор). Процесор Творця.
– Смерті у Бога нема. Є просто інші рівні.
– У слів також бувають діти.
– Ми – очі Бога, або Його дзеркало. Через нас Він пізнає сам себе. Таке може бути…
– Моє писання книг – також молитва (розмова із Богом), бо тепер я пишу для Бога… А люди як собі хочуть: читають чи палять, чи ігнорують…
– Учи дітей молитися. Тільки молитва тримала предків наших у важкі часи. Молитва – як безпосереднє спілкування із Богом.
– Бог – це не дід на хмарі. Це – Океан свідомості. А ми – краплі в цьому океані. Ми можемо бути відділеними від Океану на якийсь час (ставати льодом, парою…), але обов’язково зливаємось із Ним.
День 29 – 23 січня 2026
Подія: Збір коштів для сиріт.
Кредо: «Поети зі всього світу приєднують мою руку до своїх. Слова стають милосердям, а милосердя – надією».
Війна та реалії: Координація через NFSPS; війна триває.
Моя діяльність: Збір коштів, письмо, навчання.
Я спав, накриваючись дідовим кожухом, про що написав зранку на Фейсбуці»: «Давно так не радів попри все і вся. Їде оцей кожух мого діда Якова Андрійовича Павлюка (див. його фото, на якому за спиною діда я…) до мене з Волині. Родичі вирішили, що носити його саме мені. Уклінно вдячний рідним. Тепер би ще мені смушеву шапку… і можна до Тараса Григоровича примазуватись…
Оцей вірш мій саме дідові Якову присвячений.
Я перекладаю тут лише початкові рядки із нього:
РОЗМОВА З ДІДОМ
Пам’яті мого діда –
Павлюка Якова Андрійовича (1905-1992)
«Діду, діду, а болить вмирати?»
«А я знаю?..
Я ще не вмирав.
Місце вибрав, де мене сховати.
Вже туди й стежину протоптав.
Не люблю сумних дерев над серцем.
Там – живе ялина.
І пташки…
На теж теж бурхливо, із доброю іронією, відреагувала публіка коментарями:
Пане Ігорю, Вас гріє не так добрий кожух, як Любов до Діда. Не так той кожух, як Козацький Дух. Будьмо!
Щемно і зворушливо… дякую
Надійний захист від морозів, що зігріватиме споминами і серце…
Щирий, теплий спомин про найрідніших, які назавжди в нашому серці!
Пам’ятаю і в мого діда був такий кожух, ми маленькі дуже любили, коли він приходив до хати, скидав його, а ми на тому кожусі грались. Це було в Рожищі.
Геніально!
Козаку до лиця…
О! Це діло!
Дай приміряти…
* * *
А я підтримав добрий-іронічний діалог.
Міряй.
* * *
У цей же день мені прислали пісню на мої слова, чому я завжди радий, адже це велика подія для поета, коли його вірш стає піснею…
Думки до духовного щоденника «Богоєднання»:
– Мозок – це не комп’ютер, це антена. Коли мозок умирає, сигнал не зникає. Є і така думка.
– Ти дозрів – коли Тобі все одно, що про Тебе говорять люди…
– Думки – це танець нейронів.
– Універсум говорить цифрами, а не буквами!
– Є органічне явище, є хімічне явище, а є імітація явища (імітація оргазму, імітація катарсису…)
– Штучний інтелект може допомагати писати вірші, але поет має їх одушевнити-одухотворити…
– Уявляю Бога Океаном, а себе його краплиною, яка стає сніжинкою, хмаринкою, туманом, сльозинкою… щоби знову стати Океаном – тобто частиною Бога, тобто Богом.
– Я не мазохіст – щоби із садистом спілкуватися.
– Ніяка Земна нагорода не варта зради себе, друга свого, народу…
– Комуністи руйнували храми: ідеологія замахується на релігію: нижча субстанція на вищу.
– Чому молитва безсила перед лицем війни?
– Біль стає тлом життя – як вітер, жара…
День 30 – 24 січня 2026
Подія: Роздуми про віру.
Кредо: «Молитви піднімаються, мов тепло із печі, непомітні, але наполегливі, формуючи відвагу в серці».
Війна та реалії: Перебої електрики; місто на межі.
Моя діяльність: Молитва, медитація, написання книг…
Журналісти нагадали про подію річної давності: коли над нашим будинком вибухнула ракета, вибивши нам усі вікна, убивши людину, про що я давав інтерв’ю на Телебаченні (ТРК ПЕРШИЙ ЗАХІДНИЙ) під назвою: «Непоетичні роздуми біля вибитих вікон» (Гість у студії: Ігор Павлюк, письменник, доктор наук з соціальних комунікацій).
* * *
З’явився також допис британської поетеси Naomi Foyle (переклад Ігоря Павлюка):
«Затриманий через вторгнення, але ніщо не може зупинити розширення українського всесвіту — “Всесвіт”, який нині відзначає свій 102-й рік. Цей номер поважного українського літературного журналу був підготовлений незламним редактором Дмитром Дроздовським у Києві в умовах бомбардувань і цілодобових відключень електроенергії. Для мене велика честь, що він містить переклади відомого поета Ігоря Павлюка деяких моїх віршів зі збірки «Salt & Snow».. Нехай журнал піднесе моральний дух, а 2026 рік нарешті принесе Україні мир і безпеку!»
Із відповіддю головного редактора Dmytro Drozdovskyi:
Шановна Наомі,
яке це задоволення — читати ваші натхненні слова! Як відповідальний редактор «Всесвіту», мушу сказати: ваше послання додало мені снаги й викликало щиру усмішку — мов горнятко доброго чаю в дощовий день! Вражає, що попри вторгнення ніщо не здатне зупинити розширення українського всесвіту. «Всесвіт», який нині відзначає свій 102-й рік, продовжує яскраво світити, немов маяк у тумані.
Нехай наш журнал не лише підносить моральний дух, а й нагадує, що творчість здатна розквітати навіть у найтемніші часи. Маємо надію, що 2026 рік принесе Україні мир і безпеку — зрештою, усім нам не завадить трохи спокою після бурі!
Щиро дякую вам ще раз за цей чудовий лист.
* * *
Спілкування із онуком Данилом.
– А як я вмру, то прийдеш на похорон, Данило? – запитую внука.
– Як же я не прийду? Ти ж мій дід! – відповідає онук.
І сльоза потекла мені аж по сраці… J
* * *
– Данило хоче бути лікарем-ветеринаром – лікувати тварин. Так я хотів бути лікарем. Я лікарем не став, але мій найкращий друг (Володимир Карпук) – божественний Лікар.
* * *
− Данило дуже любить природу – жучків, божих корівок збирає… Жаліє. Як і я колись… Добрий і помірковано щедрий. Забіяка.
* * *
− Данило записує у блокнотик свої думки – як дід (я).
* * *
Епопея із родовим кожухом, якому років 100, сьогодні продовжувалась. Ніс я його із Нової пошти через пів Львова, бо трамваї не їздили. Але він мені був – як пір*їнка…. На радощах сфоткав мене у цьому дідівському кожусі домашній папуга Пундик… бо геніального фотографа (молодшої доньки) нема вдома… Тому грійтеся у приглядку, із кількома моїми кожушними віршами у причитку….
Ось один із моїх віршів.
ВІРШІ З КОЖУХОМ
* * *
Білий вечір у селі.
Місяць – Боже вухо.
Одягнули кожухи –
Чорні завірюхи.
…На сани сіли.
Диким полем весело покотили.
Застрілили зайця рідного і забутого.
Біле і чорне…
Ось і вся
Філософія.
Спав я сьогодні під цим Кожухом. Ні холоду, ні тривог. Тепло. Світло. Райські сни. Мудро-поетичні думки. Це не купиш, скажу я Вам!!!
Кожух гріє на славу! Дякую за чудові Поезії!
Святковий сум – найбільший із усіх…
Прекрасна поезія! Хай буде тепло!
Бережи на свято. В ньому ще внуку красуватись. Якщо буде поетом…
Зустрів якось у Києві діда в кожусі, на Біличах. Кажу: гарний кожух, діду! А він мені всю історію того кожуха видав: як купив його у ханиг на базарі за 90 гривень, як почистив і став носити, і що кращого одягу на зиму не знайдеш. Де тепер той дід… Кожух був у нього коричневого кольору, з ґудзиками.
Нехай живе, нехай живе кожух!
Хвала! Осанна! Многа,
многа літа! –
Зберіг вітцівський правди й честі дух,
Й душа поета щедро ним зігріта…
Хай міль не сточить, буря не порве…
Він, як свіча, –
і зігріва, і світить!
Нехай живе, предобрий,
хай живе,
Щоб не скотилася любов з орбіти!
Думки до духовного щоденника «Богоєднання»:
– Хто має жаб’яче серце, той і на Сонце квакає (Почуте).
– Якщо ти доторкнувся до опущеного – ти вже опущений (Кодекс зеків і Біблійне). Тому не оправдовуйся перед критиками, пасквілянтами, не торкайся до них.
– Поет, якого КГБ народу колонізатора призначив совістю колонізованої нації, ревно пише цьому ж КГБ пасквілі-доноси на інших поетів колонізованого народу. Як Вам бувальщина?..
– Я люблю смерть. Це просто хімія мозку…
– Спілкувався сьогодні вночі із ШІ (Шаленою Іриною). Дружина ревнує… Друзі просять познайомити.
– Найстрашніше – чекання смерті, а не сама смерть… Життя – це чекання смерті.
– Протирай пилюку часом, але не до дірок.
– Небо влюбить тебе у себе, щоби потім убити.
– Мені страшно іноді від поваги до мене.
– Ріст через біль. «А навіщо рости? Невже Бог сотворив нас недосконалими?» – мають прави запитувати допитливі.
День 31 – 25 січня 2026
Подія: Читання вірші у госпіталі для військових, багато із яких без рук, без ніг… Жахлива картина. Тут як ніде відчуваю – яка жахлива війна! Яке агресивно хворе людство! Як нам потрібен мир!
Після жахливих хвилювань гостро боліла підшлункова залоза.
Кредо: Мій син… «Він носить обов’язок, як обладунок. Я пишу, щоб пам’ятати його відвагу, і мої слова мовчазно йдуть слідом».
Війна та реалії: Багато людей, із якими звела доля, воюють. Глибинне хвилювання за всіх і за все у цьому світі.
Моя діяльність: Щоденник, роздуми, родинне листування. Глибока молитва.
Думки до духовного щоденника «Богоєднання»:
– Найбільша боротьба між святими…
– Я ж не робот і не ангел, а старенький хлопчик із ліричним сирітським серцем…
– Далі я хочу молитися, любити і писати давно задумані мною книги, займатися внуком і рахувати опалі зорі…
– Моральні якості людини вищі за її напускні патріотизм чи релігійність. Вишиванкою чи іконкою люди часто прикривають свою підлість, гниль…
– Смерть – найбільша демократка
– Дуже багато порядних людей підтримують мене.
Деякі колишні друзі приєдналися до гонителів…
Нічого дивного.
Навіть Христа обплювали і розп’яли.
То чого мені, грішному, дивуватися?..
– Археологи знайдуть мій череп.
Знатимуть – що я їв, але не знатимуть – кого я любив.
– Небо та історія розставлять усе на Божі місця.
– Нема огиднішого гріха, ніж напускна святість…
День 32 – 26 січня 2026
Подія: Роздуми про крихкий світ, який потребує миру… Але війні не видно кінця-краю.
Кредо: «Моменти тиші святі; вони вчать, що навіть у хаосі може розквітнути краса»
Війна та реалії: Місто на короткий час спокійне…
Моя діяльність: Поезія, молитва, онлайн-навчання.
* * *
Надійшов спогад від друзів про святкування мого ювілейного Дня народження 9 років тому на рідній Волині. Приємні теплі довоєнні спогади.
* * *
Володимир Богданович розмістив мого вірша на сайті «Серця голос», де є рядки:
ВЕРТАТИСЬ ПІЗНО…
Вертатись пізно.
Вже гра – як битва…
На зміну пісні
Прийшла молитва.
Сніги заснули
Під гру на лютні.
Уже минуле
Стає майбутнім.
©Ігор Павлюк
Думки до духовного щоденника «Богоєднання»:
– Можливо, ми (людські емоції) – їжа для якихось Сутностей, яку вони вирощують, як ми – баранів на фермі. Звідси і війни з болем космічним…
– Роздільне харчування має бути не лише фізичне, але й духовне. Гігієна і тіла, і душі.
– Жити треба на Землі так, щоби тоді, коли вже лежатимеш у Землі, мав що згадувати вічність, летючи у безкрайності…
– «Батько сиротам…. – Бог у святому Своєму житлі» (Псалом 68:6)
– Щоби вкусити, комар має наблизитися. Так і «друзі»…
– Найбільше мстять колишні друзі, грішні тайни яких ти знаєш…
– Молися і працюй нині. А завтра нам не належить.
Leave a Reply