Євген Баран. Не розумію…

Вже декілька разів мої знайомі запитували мене, чому я ніяк не реагую на політичні події в Україні після 22 лютого? Адже сталося так багато, і для України драматичного: анексія Криму, «русская весна» на Сході України, вбивства, грабунки…

НЕ РОЗУМІЮ…

Вже декілька разів мої знайомі запитували мене, чому я ніяк не реагую на політичні події в Україні після 22 лютого? Адже сталося так багато, і для України драматичного: анексія Криму, «русская весна» на Сході України, вбивства, грабунки…

Я відповідаю, що можна реагувати по-різному. Можна написати чергову колонку, аби кілька друзів похвалили мій патріотизм, а кількість недругів збільшилася ще на кілька осіб. Можна записатися добровольцем в Національну гвардію. Можна поїхати на Схід України, у той же Донецьк, і спробувати там зустрічатися з людьми, які готові захищати цілісність держави. Ні, з «антимайданівцями» говорити не варто. З цими людьми взагалі говорити даремно. Це той рівень політичної сірости, який здатний творити хаос і чорносотенні погроми «жидобандерівців».

Я не пишу про всі ці політичні «смути», бо не розумію. Не розумію, чому люди, які взяли на себе відповідальність за владу, насправді здають Україну – метр за метром, при цьому співають «Ще не вмерла…». Це що, така форма квазіпатріотичного мазохізму, під яким маскується проста і нехитра зрада? До якої межі треба дійти, аби вже … вмерла?..

Не розумію, чому можна застрелити, як дикого звіра, Сашка Білого, і не можна стріляти в дику, озлоблену юрбу, яка захоплює адмінбудинки в Луганську, Донецьку, Харкові?

Не розумію, чому не оголошено військового стану в Україні, і не оголошено повну мобілізацію? Не розумію політичних ігор в популізм і демократію з людьми, які вийшли на вулиці Сходу з метою повалення української влади.

Не розумію, де поділися кошти на армію, які надсилалися через систему мобільних телефонів. Не розумію, чому збирають кошти на армію усім миром. А грабувало армію кілька людей. Не розумію, чому ніхто не заарештований з попередньої влади. Не розумію, чому Добкін і Царьов ідуть кандидатами в Президенти, коли їхнє місце «біля параші»?  А Бондаренко і Єфремов й надалі депутати. Не розумію…

Коли я не розумію, я боюся. Боюся, що в якийсь момент не стримаюся і буду вдаватися до ПОМСТИ. Індивідуальної помсти. Таке враження, що сьогодні ті люди, які прийшли до влади, хоча їх туди ніхто не кликав і не просив, свідомо хочуть спровокувати народну індивідуальну  мсту. Вони або забувають, або не хочуть думати про те, що помста сліпа, вона не шукає винного, вона шукає жертви…

А коли я не розумію, то я намагаюся робити свою справу: ходжу на лекції в університет, говорю студентам української філології, а се 101 % дівчат, про українську літературу і про важливість індивідуального національного стрижня.  Але все мене не покидає думка, яку виголосив Андрій Макаревич з іншого приводу: таке враження, що я даремно живу і даремно проголошую правильні слова. Ця прикра думка все частіше мене заповнює і я все більше закриваюся в собі. Напевне, не я один.

Бракує чогось незначного, аби я почав правильно мовчати. А ночами, чекаючи повного місяця, сподіватися, що якась сила перетворить мене у народного месника, принаймні, образ вовкулаки мене вже не лякає. Тому я поки що мовчу і нібито не реагую на політичну смуту. Не можливо реагувати на те, що і так тебе обступило, як чорна хмара. І та хмара не в твоїх руках, і скерувати нею тобі не вдається. І часу залишається все менше…