Був момент, коли я в неї закохався. Се так незвично, пережити те, що в принципі не забулося, але за побутом узвичаїлося…

НАТАЛЯ

Наталі Ткачик без авансу

Був момент, коли я в неї закохався. Се так незвично, пережити те, що в принципі не забулося, але за побутом узвичаїлося.
Вона не красуня, але дуже мила і дуже жіночна. Висока, русяве мʼяке стрижене волосся, примружені сірі очі, які насправді є великими й довірливими. А ще  у ній поєднується лагідність, делікатність, наполегливість і галицький практицизм.
За це її люблять і не люблять. Але всі радо приймають.
Чи вона когось любить? Як справжня жінка – так. Як справжня поетеса – ні. Своє інтимне життя вважає своїм. Якщо кому й розкривається, то уві сні, й тільки собі. Особливо після того, як попеклася на довірі до подруги.
Я її не пригадую студенткою, бо вчилася на польському відділенні Прикарпатського університету, коли я вже там не викладав. Але вона звернула на мене увагу. Вже пізніше, років через десять віддала вірша, присвяченого мені:
Бо сам Ти, Самітнику, в горах смакуєш сніги,
Шукаючи сенсу всіх проявів денного світла
Минулих життів, що змикаються щільно в єдине –
Завдовжки з безкраїй тунель у клінічному сні…
«Чому аж тепер?»  «Тому, що я уявляла Вас інакшим». Дякую їй і за це. Якби всі знали, яким у снах буваю пристрасним, перелякалися б…
У  її віршах – є простір і ритм. А ще драматизм виповіданих історій. Вона чимось нагадує мені Беллу Ахмадуліну. І не тільки манерою читання…
Відкрита й проста в спілкуванні. Закрита й складна для інших.
Уміє вказати на головне. Не цурається ні модерних зібрань, ні сурйозного товариства. Зі всіма чується відкрито і комфортно. Галицький талант? Вроджене вміння?
Був випадковим свідком, коли за неї сперечалися два молодих поети, словом, як ті когути вели себе. Се треба було видіти:  се не була бійка, се було приховано-відкрите суперництво-діалог. Я опинився в ролі третейського судді. Себто, третього зайвого. Усвідомивши власну невдячну ролю, пішов геть. Дорогою написав їй есемеску: «Два гуцули мало не побилися через ягничку». Відповіла по-галицьки „просто“: «А я Леніна завалила!».
Її першу книжечку привітав Василь Герасимʼюк. «Скалка в сонці». Сій книжечці майже десять років, але й сьогодні я розумію, розумію з її нових віршів, перекладів з польської, що цього світу я не знаю. Але відчуваю його тепло, його лагідність і його сонячність.
Цього досить, аби я полюбив сей світ. Бо ми завжди любимо те, чого не розуміємо і чого внутрішньо боїмося…