Ще чотири роки тому побачила світ книга „За Тебе, Україно…” Її автори – Олександр Ільїн, Петро Мазур, Арсен Гудима та Сергій Шандрук – уперше розповіли про в’язнів концтабору в Березі Картузькій, котрий у 1934-му організували польські окупанти, переслідуючи українських патріотів.
Олександр Ільїн та Петро Мазур у передмові до другого видання цієї книги зауважують, що з того часу з’явилося чимало нових матеріалів, що й стало поштовхом для цього.
Отже, про що можемо дізнатися? Значна частина „За Тебе, Україно…” присвячена документам тих, кого тодішня окупаційна влада вважала небезпечними злочинцями. І запроторила в концентрак. Цікаво, приміром, перечитувати архівні сторінки з документів Романа Бжеського, Василя Кархута, Арсена Річинського. Якщо імена цих діячів відомі у краї, то чи не вперше з’явилася інформація про кременчанина Володимира Гоцького та мешканця Іванківців Павла Білосюка.
Хто ж вони, ці діячі? Відомо (із цих архівних документів), що Володимир Гоцький належав до ОУН й організовував молодих націоналістів в українські гімназії у древньому місті над Іквою. З його облікового листка у таборі знаємо, що й там він залишився непокірним. А Петро Білосюк, будучи студентом, прилучився до ОУН, і це сильно не сподобалося поліції, за що його спочатку польські шовіністи вислали у рідні краї, а потім заарештували… Зрозуміло, що в ті часи у Березі Картузькій опинилося чимало українських патріотів, і, мабуть, неможливо усіх їх згадати. Але прикро, приміром, що немає відомостей про Бориса Козубського, тим паче, що особистість цього в’язня концтабору була тоді помітною. Свого часу краєзнавці розкопали, що він був членом Центральної ради у Києві, послом Польського сейму й очільником повітової управи „Просвіти” у Крем’янці.
Цікавими для багатьох є й додатки до цього видання. Серед листів до в’язнів хотілося б виділити епістолярію до Романа Бжеського, Івана Климова, Михайла-Еміляна Мілянича та інших. Виявляється, що тоді існувало таке питання, як письмові прохання родичів та знайомих в’язнів до начальства концтабору. У виданні наведено зразки таких документів.
Багато промовляють нам також статті-твори в’язнів. Мені (не буду цього приховувати) уже доводилося читати окремі повісті Василя Картуха, вірші Романа Бжеського. Тепер же своєрідним відкриттям для мене стали доповідь Федора Оленчака про Крути, його реферат про Святвечір.
Іще один цікавий момент: із книги чи не вперше можна довідатися, що з Березою Картузькою переплелися долі багатьох людей – учасників подій Карпатської України. Вперше оприлюднено спогади Лева Сікорського про неї, які було виявлено в архіві.
…Нове, доповнене видання. Воно таке промовисте, гадаю, що у цьому переконається кожен, хто візьме до рук книгу.
Ігор ФАРИНА, краєзнавець