Яке Різдво зараз у родинах, що втратили синів і чоловіків, яке Різдво зараз у тих, хто чекає труни з тілами найдорожчих, які везтимуть через засніжену Україну? Навіть народження Сина Божого не привело до тиші. Це ж якими дикунами треба бути, аби загнати церкви у підпілля, не дати помолитися в храмах.
Різдвяне
На серцях смутку
Креслить пензлем мішені
Жорстока зима.
Це вчора написав Артур Сіренко. На Святвечір, на війні. Я спеціально глянула на Прозу.ру, бо тільки так можна дізнатися про людину,чи вона жива. Страшно вимовити ці слова “чи жива”.
Яке Різдво зараз у родинах, що втратили синів і чоловіків, яке Різдво зараз у тих, хто чекає труни з тілами найдорожчих, які везтимуть через засніжену Україну?
Навіть народження Сина Божого не привело до тиші. Це ж якими дикунами треба бути, аби загнати церкви у підпілля, не дати помолитися в храмах.
Вчора у мене на вечері були дві дівчинки з Луганська. Вперше не вдома вони зустрічали Різдво. Гарні, розумні, щирі. Немає жодної різниці між ними й моєю дочкою, такі самі українки.
Тому не переймайтеся так Андруховичем, він не пропаде. Не лийте над ним сльози через грубий наїзд Правого сектора. Він у теплій хаті з родиною, а тисячі хлопців у мерзлих ямах захищають нас і Ганнусю з Лілею. І сотні лежать у ямах і не бачать Віфлеємської зорі. І не буде в них дітей і онуків.
Література потребує очищення від клановості, кумівства, вульгарності й духовної порожнечі, й священних корів. З війною чи без війни.
Олег Соловей написав про Донбас з таким болем і з таким глибоким розумінням ситуації, що мені хотілось заплакати.
Нас врятує віра, а не сумніви.