Блаженний Августин частенько звертався до Господа такими словами: «Боже, дай мені силу звершити те, що я зможу звершити. Дай спокійно пройти повз те, чого звершити не можу. І дай мудрість відрізнити перше від другого». Але в Чорткові окремі особи, які, мабуть, не читали за свого життя творів святого Августина, зате в кишенях носять не «бублики», а «зелену капусту», яка круглий рік цвіте американськими президентами, вже намарили собі рідними сідницями (бо розум ще треба мати) хто з них всядеться в депутатське крісло, а хто, вже відтепер, нагострив свій позір і на міське отоманство, себто мерство – гурма бойких людей марить цією «цісарською» посадою.
Ще одні “правильні сидні” мріють поменшими здриґами/змигами/змагами – їм би (завдання на майбутнє) стати депутами міської ради, бо більшість народних обраців, яка ходила при вибраних посадах, обов’язково мусіла “на халяву” “прихватизувати” одну, а то й кілька земельних ділянок, об’єкти комунальної власності. Цікаво знати, зробимо відступ, чи громада міста дізнається коли-небуть: хто і що вкрав у Чорткові за всі роки незалежності? Жителі міста, яким не байдужа доля Чорткова, ще будуть виносити на обговорення (чи осуд) роботу владців на широкий загал. За роки української незалежності у надсеретовому місті майже всі комунальні об’єкти розпродані, земельні ділянки приватизавані (треба читати вкрадені в чортківської громади), переважно керівництвом і депутатами місцевих органів влади, приватними підприємцями, керівниками правоохоронних органів тощо. Нова влада, яка лише формується, мусить зробити найближчим часом у Чорткові тотальну перевірку усіх приміщень, які колись були у власності міської ради, а від якогось часу опинились у приватних руках, озвучити у ЗМІ орендарів і власників земельних дялянок, яким чинні депутати міської ради і їх попередники дали “добро” на приватизацію і “неписане право” займатися шмикерською діяльністю. Пора настала найвища і найвідповідальніша: ми мусимо позбутися того “баласту”, що загальмував розвиток нашого міста, знищив його інфраструктуру, звів нанівець гуманітарно-просвітницькі, духовні і культурні потуги окремих краян. Страшно навіть подумати, що Чортків з його славною історією не має жодного культурного осередку і т. д. Я ніколи не був членом ніякої політичної партії, депутатом чи то міської, чи то районної, чи то обласної рад (хоч пропозиції такі, не скриваю, і від владців, і від лідерів різних політичних сил надходили) і не буду – це моя принципова позиція і я її, запевняю, не поміняю і не проміняю ні за які гроші. Чомусь переважно рвуться до влади брехуни і злодії найвищого гатунку. Що за бестія така у цьому Чортограді завжди закручувати суспільні гайки хочуть особи, яким мамона від самого народження очі виїдає. Ми всі добре знаємо, що апетит приходить під час їди. Аби вони ще добре собі його не нагуляли, хочемо застерегти: «Ніяка мерзота депутатських крісел чи посаду міського голови цього разу так просто не обійме». Можуть окремі з них скільки завгодно викидати грошей на вітер на свій піар, бо вони і так зароблені не їхніми руками і потом, а людськими сльозами та прокльонами, шахрайством і шмекерством, але владних крісел їм не бачити, як своїх ґирґалин. Претендувати на владні виборні посади у Чорткові мають люди, які нажили свої статки виключно розумом і працею, справжні благодійники, меценати і патріоти, а не балакуни, здирники і товстосуми. Мусить колись за содіяне кожним настати розплата.
Володимир Погорецький.