«У придорожньому гаю, недалеко від розбомбленого ешелону, повзаємо ми, малі діти, біля мертвої виховательки, яка стискає в руках список нашої групи. Недалеко догорають вагони. Вітер куйовдить цей список, немов намагається прочитати його. Ніби вітер війни хоче влаштувати нам перекличку. І я, безсловесний, ще не вмію говорити, але тривожуся – як тепер дорослі дізнаються про наші імена? Хто із нас хто? Тим більше що імен у списку більше, ніж залишилося живих дітей».
Це мені приснилося напередодні зустрічі з товаришами по сирітській долі, коли душа була розтривожить на всю свою невідому глибину. Болісне катування надією і очікування розгадки давньої таємниці – хто я? Звідки я? Де моє коріння? Хто мої батьки? – розбудили внутрішні сили, одвічну потребу в самопізнанні.
1 серпня 1987 в Дніпропетровську зібралося дві тисячі колишніх вихованців дитячих будинків різних років. У багатьох представників військового покоління були характерні прізвища – Невідомий, Сирота, Орден, Піхота, Солдатов … Тільки Невідомих нарахував сім чоловік. І в кожного трагічна спорідненість з війною … Такої кількості сповідей і дивовижних зустрічей, такого високого ступеня концентрації болю і радості ще не знав Дніпропетровськ. І такої гострої пам’яті:
… Наш Красноівановскій дитячий будинок потрапив до Грузії, в село Коджорі, там розміщувалося 18 дитбудинків з України і Росії! … А в Алтайському краї було сто двадцять! В тому числі 4-й Дніпропетровський. Ще довго і після війни в країні було два 4-х Дніпропетровських дитячих будинки – один на Україну, а інший – на Алтаї. … Нас евакуювали під Караганду, а по дорозі, на станції Джамбул, ми побачили групу голодних біженців. Одна мама, світловолоса жінка, не витримала крику голодних своїх синів і кинулася під поїзд. Пожертвувала собою, щоб хлопців взяли в наш ешелон 1-го Дніпропетровського дитячого будинок … Влітку 41-року я був у піонерському таборі в Білорусії, фашисти захопили табір, але трансляцію залишили і я ще кілька днів чув по радіо голос своєї мами, яка працювала диктором на радіо. Мене погнали в Німеччину, потрапив у дитячий будинок, з мамою зустрівся в Москві тільки в 1946 році! ..
Історія дитячих будинків стала частиною трагічної історії СРСР.
У революційному 1917 році в притулках Російської імперії виховувалися 29650 дітей. А в 1921 році було вже більше п’яти мільйонів безпритульних дітей. До 1924 року в дитячих будинках перебувало 280 тис. чоловік. Але після голоду 30-х років і репресій кількість сиріт знову різко збільшилася. Станом на 4 серпня 1938 у репресованих батьків були вилучені 17355 дітей. Дітям почали привласнювати нові імена і прізвища.
Після війни, нових репресій і голоду 1946 року в дитбудинках уже знаходилося більше 700 тисяч сиріт. У звітах говорилося про 2.5 мільйона дітей з «сімей, які тимчасово впали в нужду».
Дитячий омбудсмен Павло Астахов заявив, що зараз в російських дитбудинках міститься більше дітей, ніж було після Великої вітчизняної війни. «Діти залишаються без піклування батьків у силу різних причин, в тому числі через асоціальну поведінку батьків», Історія повторюється? Гібридна громадянська війна в розпалі? …
На жаль, великі війни починаються, як тільки виростають нові покоління, які минулої бійні не пережили і нічого не хочуть про неї знати. Це буває через кожні тридцять-сорок років. Зараз виросло нове покоління «політичних сиріт» … Прогноз сумний: цим людям потрібна війна, вона їх заряджає, дає сенс життя. . Суспільство стало проявляти не стільки чудеса творчої ініціативи та солідарності, скільки егоїзму, жадоби наживи, черствості і жорстокості. Ситий час завершується, світ одягається в захисну форму … Пристрасті перемагають розум. А потім історики говоритимуть про геополітичні тектонічні зсуви, сутички наддержав за зони впливу, накопичення революційної енергії, фатальний збіг обставин, про зростання кількості сиріт …
Перегорнемо сторінки історії для нових прогнозів…
Міфи про війну нині переважають. Пропоную читачам включити «фари дальнього світла» і подивитися на Україну і Росію очима 2044 року … Коли вона відзначатиме сторіччя участі у світовій війні! Адже Сталін вважав, що в 1945 році СРСР програв війну, він навіть скасував святкування Дня Перемоги. Чому? 1941 рік – п’ять мільйонів радянських солдатів потрапили в полон. 1942 – три мільйони полонених. Німецькі танкісти дійшли до Волги. А що змінилося в 1943 році? Західні країни дали зброю і військові технології! Це була вирішальна причина початку військових перемог. Якби не допомога Заходу, Сталін спочатку покинув би Москву (в Самарі був приготований для нього бункер), а потім ховався б у Сибірі … І його, як Саддама Хусейна, знайшли б в якій-небудь норі в Туруханському краї …
Торгово-технологічна війна, як і «гаряча» – це, перш за все війна технологій. У СРСР в 1991 році діяло більше 300 доменних печей (технології 30-х років). Їх обслуговували шахти, рудники, аглофабрики, комбінати, заводи, проектні інститути, садки, школи, … У той час як на Заході остання доменна піч була заглушена в 80-і роки! Домни і мартени – символ залізного віку, показник могутності держави в середині ХХ століття, на жаль, стали гальмом економіки … Ми пишалися, що виробляємо сталі і залізобетону більше, ніж Америка. Хоча «програміст сторіччя» Білл Гейтс коштував більше, ніж вся «дуже чорна» металургія СРСР.
За останні сто років у СРСР було кілька спроб вирватися вперед. Злетіти! За рахунок чого?
Для створення «радянського дива» були важливі інвестиції, технології, ідеї. Наведу приклад. 1933 рік: американські та німецькі інвестиції (технології) підняли економіку СРСР. За американськими аналогам було побудовано близько 500 заводів і фабрик на загальну суму $ 1 млрд (100 мільярдів доларів у цінах нашого часу). Створена автомобільна і тракторна промисловість. Сталінградський тракторний завод був спочатку споруджений в США, а потім його демонтували, перевезли і заново зібрали під наглядом американських інженерів всього за шість місяців. Завод був оснащений обладнанням більш ніж 80 американських машинобудівних компаній і декількох німецьких фірм. Легендарна Магнітка – це копія сталеплавильного комбінату в штаті Індіана. Турбіни Дніпрогес зроблені в США.
Величезну кількість військових технологій СРСР отримав по ленд-лізу в роки війни. На цих технологіях СРСР, Україна і Росія жили 60 років, а в деяких сферах економіки живуть дотепер. Відстаючи від сучасних тенденцій …
Що в цих умовах пропонує партія війни? Затягнути паски, побудувати паркан навколо «країни-дитбудинку» … Втрачається саме розуміння сучасності, як глобального зростання вільних обмінів та впливу мережевих структур над ієрархічними «вертикалями».
Дорослий дитячий будинок
Кажуть, що збираючись натовпом, люди як би зменшуються в розмірах. А ми, кожен з учасників Дніпропетровській зустрічі, як би виростали. Ми не були натовпом. Ми були єдиним цілим, побратимами по долі.Немов травневі кульбабки розвіяв нас по світу вітер війни, а в 1987 році вітер змін і надій, зібрав нас разом в Дніпропетровську. Ми організували громадське об’єднання дітей війни – «Дорослий дитячий будинок».
У 1990 році Дніпропетровськ ще раз став своєрідною «емоційною» столицею СРСР. Тут відбулася всесоюзна зустріч дітей війни, приїхали делегації із багатьох республік і областей. Схожі зустрічі дітей війни за «дніпропетровськими технологіями» потім пройшли в Ташкенті, Самарі, Свердловську, Томську … У мене збереглися десятки магнітофонних касет з унікальними записами оповідань дітей війни …
«Вторинна евакуація привела дитбудинок, в якому були ленінградські, смоленські і дніпропетровські діти, на Алтай, в село Калмицькі Миси Поспеліхінского району – 45 кілометрів від найближчої станції … звикали до всього: і до сибірських морозів, і до овечого посліду, з нього у спеціальних формочках робили цеглинки і цим «овечим вугіллям» топили. Довелось виходжувати виснажених коней, вони падали від голоду, тоді ми ухитрялися підв’язувати їх за боки до стелі, тому що коли кінь на ногах – він краще бореться зі смертю. І все ж перші десять гектарів цілини довелося копати вручну. Де ми взяли посівний матеріал? На колгоспних полях під снігом залишилося просо. Кисті з зерном діти діставали з-під снігу і молотили на долонях … »
«Я Казаренко (колишня Харченко) Ольга Давидівна виховувалася в дитбудинку в селі Степанівка Криничанського району. Коли почалася війна, нас евакуювали на Урал, разом з іншими підлітками я потрапила в 16-е ремісниче училище Магнітогорська, ми вчилися і працювали – робили снаряди для «катюш» »
«Дорослий дитячий будинок! Відгукуюся на твій заклик, який вперше прозвучав за сімдесят років, зібрати всі покоління сиріт. Я Астахов Федір Михайлович, 1912 року, капітан запасу. До 1930-го виховувався в дитбудинках. Найдорожчий – Смоленський, звідки вийшов на дорогу життя і праці. Учасник війни з перших днів. м Нікополь, вул. Постишева »
«Я знайшов своїх батьків, коли мені йшов дев’ятнадцятий рік – написав у «Дорослий дитячий будинок» майор запасу Олександр Федорович Жихарєв з Дніпродзержинська –вони довго шукали мене серед хаосу війни, а потім всиновили хлопчика з дитбудинку і записали на моє свідоцтво про народження. І коли я до них приїхав, то в родині виявилося два Саші Жихарева. Мій побратим загинув незабаром, за документами виходило (у мене є свідоцтво про смерть на своє свідоцтво про народження), що мене не стало … Хочеться, щоб мої діти, діти всієї планети були щасливі, знали тепло ніжних материнських долонь і батьківську ласку. Коли я зупиняюся біля братських могил, то мимоволі шукаю знайомі прізвища на плитах. Знаходжу і думаю, що тут поховані, можливо, батьки моїх товаришів вихованців дитбудинку».
Війна. Звичне з дитинства слово наповнювалося під час зустрічі дітей війни все новими і новими подробицями. Сподіваюся, що правда про війну допоможе втихомирювати активістів «партії війни», які з’являються в кожному поколінні в багатьох країнах світу … За даними соціологів, 45 відсотків респондентів вважають, що жертви, які поніс радянський народ в сталінську епоху виправдані великими цілями і досягнутими результатами. Якими? Якщо в СРСР виросло чотири покоління сиріт, мільйони людей без коріння … День Перемоги – це день глибокої скорботи про безглузді жертви народів СРСР, нашої трагічної історії.. День надії на мирне життя!
Будь як сонце, Україна! Як зоряне небо!
Щоб народи і країни вірили у тебе!
Сила віри і надії – наче сила Бога!
В боротьбі та праці мирній буде перемога!
Фото з архіву «Дорослого дитячого будинку» (автор фото – Олексій Арошенко)
