Іноді здається, що про визначні пам’ятки України ми знаємо все. Ну, щоб не бути такими вже самовпевненими – майже все…Ще б пак! Останнім часом відкривати невідомі сторінки української історії стало ознакою гарного смаку. Ми все частіше звертаємося до тем, які тривалий час зберігалися за семи печатками.  Україна incognita, яку ми прагнемо пізнати. І все ж таки туристичні маршрути, що пролягли на Волинь, є доволі популярними. Історією краю цікавляться, вивчають, прагнуть пізнати. Ми ж сьогодні помандруємо «прихованими» від туриста місцями, аби пізнати таємниці волинської землі.  

«Я вас любил…»

Рушаймо на Волинь! Синьооку Волинь, оспівану у піснях і поезіях. Цікаво, що назва «Волинь» як означення території вперше з’явилася у літописі  1077 року. Деякі історик вважають, що назва походить від міста «Велинь» або «Волинь», про яке згадують давні літописи. Волинь розташовувалася за 20 км на захід від нинішнього Володимира-Волинського, поблизу гирла річки Гучив, яка впадає в Західний Буг. Від назви міста походить і назва краю та племені, що його населяло. Вже у 10 столітті на Волині виникають міста Буськ, Луцьк, Червен, Белз, а згодом – Холм, Кременець, Житомир. За часів князювання Володимира Святославовича засновано місто Володимир-Волинський. У другій половині 11 століття волинські князі почали освоювати нові території на сіх від міст Дорогобуж, Острог, Вигощів. У 1117 році Волинь перейшла до володінь Володимира Мономаха. Ми ж гортаючи сторінки історії, мандруємо волинською землею, щоб відкрити якомога більше її таємниць. Перед нами – затишне, охайне містечко. Знайомтеся: Корець із наголосом на першому складі. Містечко розташований на шляху Київ-Львів. Якщо відверто, подорожніх тут не так вже і багато, на відміну від Кам’янець-Подільського, що славиться своїми палацами і фортецями. А дарма: у провінційному Корці є на що подивитися і чому подивуватися. Містечко славиться своєю минувшиною: вперше згадується в Іпатіївському літописі у 1150 році. Корець бачив багато князів: Данила Галицького, Федора Острозького(який, власне, і звелів поставити укріплений замок на місці старого городища). Починаючи з 15 століття містечко перебувало у власності  князів Корецьких, Ліщинських Чарторийських. До речі,  саме завдяки останніх з володарів, Юзефу Чарторийському, наприкінці 18 століття Корець вважався одним з найбільших промислових міст Волині. У передмісті Юзеф збудував порцелянову фабрику, яка під керівництвом французьких майстрів Гейзерів не поступалася саксонській і була кращою за віденську. На жаль, 1796 року пожежа знищила підприємство, а після смерті Юзефа Чарторийського ніхто не міг відродити його колишньої слави. Та й саме містечко на кілька століть втратило свою славу. І хоча  вироби з порцеляну залишилися у минулому, нам є чому подивуватися. Кожен, хто хоча б раз побував у Корці, згадуватиме його окрасу – Свято-Троїцький монастир(рік заснування – 1620). Нині  монастир вважається однією з найбільш заселеною жіночою обителлю і  є унікальним у своєму роді, бо не припиняв свого існування за жодної влади! Головна його святиня – ікона «Сподручниця грішних», яку ще 1622 року передав Ян-Карл Корецький. Щороку біля ікони збираються тисячі прочан. Славиться монастирський сад бджолиною пасікою. Черниці працюють у монастирі не покладаючи рук, наче справжні бджілки! При обителі готують керівників церковних хорів. Увагу туристів привертає доглянута могила Анни Олексіївни Олениної (Андро) (11 серпня 1808р., Санкт-Петербург – 18 грудня 1888р, Корець Рівненської області), яка надихнула 29-річного Олександра Пушкіна на геніальну поезію. Ганна, графиня де Лонжерон, дочка президента Петербурзької академії мистецтв Олексія Оленіна, була справжньою красунею. З родиною Оленіних Пушкін був знайомий ще від 1818 року. Поет часто відвідував петербурзький дім Оленіних, який був своєрідним осередком літературного та мистецького життя міста. Частими гостями тут були Карамзін, Блудов, Гнедіч, Міцкевич, Брбюлов, Батюшков, Глинка. Закоханий Пушкін присвятив красуні Ганні цикл поезій: «Я вас любил…», «Что в имени тебе моем», «Не пой красавица при мне», «Ее глаза». У 1829 році Олександр Пушкін попросив руку Ганни, але мати коханої рішуче відмовила. Після смерті поета, на 32-му році життя, Ганна Олексіївна вийшла заміж за офіцера Лейб-гвардії гусарського полку Федора Андро. У 1844 року подружжя переїздить до Польщі. На Ганну чекає слава, адже її чоловік впродовж 14 років був президентом Польщі! Утім, поважна пані не забула про рідний край. Після смерті чоловіка, у 1885 році, вдова переїздить до села Середня Деражня, Новоград-Волинського повіту Волинської області, в маєток своєї молодшої дочки графині Уварової. Згодом вона прийняла постриг в Корецькому Свято-Троїцькому жіночому монастирі. У пам’яті нащадків Ганна Олексіївна залишилася щедрою добродійницею яка пожертвувала чимало орної землі і ліс для монастиря. Дарувала вона і свої кошти для утримання школи-притулку для дівчаток-сиріт, що діяла при монастирі. Ось чому благодійниця похована на території монастиря, а ми вдивляємося в портрет молодої жінки на гранітному надгробку і повторюємо безсмертні рядки: «Я вас любил…» Залишаємо стародавній Корець і поспішаємо назустріч із оповитим легендами містом Острогом.

«Некороновані володарі Русі»

Справді, не кожне місто може похвалитися такою дивовижною історією. Майже три століття Острог був резиденцією і «домоначальним градом» князівського роду Острозьких, що дав Україні видатних полководців, меценатів, будівничих, покровителів православної церкви, «некоронованих володарів Русі» Вперше Острог вперше згадується в Іпатіївському літописі у 1100 році. У середині 14 століття Острог переходить до племінника короля Данила Романовича, князя Данила – основоположника славетного роду князів Острозьких. У 1396 році його син Федір одержав підтверджувальну грамоту на його володіння від князя Вітовта. Вже у 14 столітті Острозькі збудували у місті замок, Богоявленську церкву. Першу згадку про замок датовано 1836 роком. Близько 1430 року навколо Острога було збудовано потужні укріплення-мури з вежами, оточені ровом і валом. Завдяки фортифікації місто не раз відбивало напади татар, а у 1508 році під Острогом князь Костянтин розбив велике татарське військо і захопив багато полонених. У 16 столітті Острог став визначним осередком ремесел і торгівлі, важливим центром православ’я України. У 1576 році постає Острозька слов’яно -греко-латинська  академія – перша вища школа в Україні, що водночас була і першою вітчизняною науковою установою. На запрошення Василя Костянтиновича до Острога прибули видатні науковці з України, Польщі, Балканського півострова, Греції.  Навколо академії об»єдналися видатні науковці і педагоги – Г. Смотрицький, Й.Борецький, Д.Наливайко. Друкарня, що діяла при академії, у 1581 році здійснила перше в світі повне видання книг Старого і Нового Заповіту церковнослов’янської мовою. В академії навчалися П.Сагайдачний, вчений і письменник М. Смотрицький. 16 століття – час розквіту Острога. Тут сходилися торгові шляхи з Польщі, Молдавії, країн Західної Європи, Балкан, Білорусії, Криму, Литви, Росії. Жваві економічні зв’язки сприяли економічному зростанню Острога. Порівняно з 14 століттям його територія збільшилася в 10 разів! Острог став п’ятим за величиною містом України, поступаючись лише Києву, Львову, Луцьку і Кам’янець – Подільському. У другій половні 16 століття магнатові Острозькому належала третина усієї Волині.

Багата, але не щаслива Гальшка

Кожен, хто побував в Острозі, милувався білосніжними корпусами Національного університету «Острозька академія». Тут охоче навчаються студенти з усієї України; не бракує також і  киян. Університет оснащений за останнім словом техніки: тут сучасні комп’ютерні класи, міжнародна мережа Інтернет, найновіші лінгафонні кабінети, наукова бібліотека. А заснував навчальний заклад, який називали «Волинськими Афінами», як ми знаємо, опікун православ’я Василь – Костянтин Острозький. Розвиткові академії сприяла та особлива духовна атмосфера, яка панувала в Острозі наприкінці 16 століття.  В основу діяльності Острозької академії було покладено традиційне для середньовічної Європи, проте цілком незвичне для українського шкільництва, вивчення семи наук (граматики, риторики, діалектики, арифметики, геометрії, музики, астрономії), а також вищих наук: філософії, богослов»я, медицини. Унікальність та оригінальність цього вищого закладу освіти виявилося  й у тому, що тут вперше поєдналися два типи культур: візантійська та західноєвропейська. Безперечно, що саме з Острозькою академією пов’язується Ренесанс українського народу. Недаремно Михайло Грушевський називав Острозьку академію «першим огнищем нової освіти, нового шкільництва,  нового духовного життя».

Велику суму коштів на розбудову академії пожертвувала його племінниця – княжна Гальшка Острозька, ім’я якої овіяно багатьма легендами і переказами. Послухаймо деякі з  них, щоб хоча б уявно намалювати портрет  благодійниці, яка, попри багатство і славу, так і не зазнала звичайного щастя.  Отже, погляньмо на генеалогічне дерево Острозьких. Як відомо, князь Костянтин Острозький – володар незліченних багатств і найгучніших титулів – одружувався двічі (старший син – Ілля – від першого шлюбу з Тетяною Гольшанською, другий, син Василь – син Олександри Слуцької). Князь Ілля вважався першим красенем і окрасою королівською двору, улюбленцем королівської пари. 3 вересня 1538 року відбувся шлюб Іллі Острозького з Беатою Костелецькою. Відразу після весілля подружжя Острозьких від»їхало у свої волинські володіння. Здавалося, нічого не віщувало біди, натомість заповідалося на щасливе життя. Раптова смерть князя Іллі у 1539 році, через півроку після одруження, приголомшила усіх. Адже Ілля був таким молодим! В тому ж році, 19 червня, народилася його єдина донька – Єлизавета. Її називали то Ельжбетою, то Альжбетою, то Альшбетою, – зрештою,  ім»я перетворилося на Гальшку. Так вона і увійшла в історію. Перед смертю князь Ілля встиг заповісти свої величезні володіння дружині і ще не народженій дитині, призначивши опікуном свого брата Василя-Костянтина. Гальшка підростала, і дім Острозьких почали атакувати наречені з найзначніших магнатських родів, щоб домогтися її прихильності! Що ж, наречених можна було зрозуміти: Гальшка була не лише красунею, а найбагатшою спадкоємицею Речі Посполитої! За однією з легенд,  серед претендентів був і Дмитро Вишневецький, відомий як Байда. Згідно з цією легендою, почуття Вишневецького до Гальшки були настільки сильними, що він так і не одружився. Але особливу прихильність красуні Гальшки здобув князь Дмитро Сангушко, теж неабиякий красень. До того ж, особистість героїчна: він героїчно боронив Житомир від татар; а у мирному житті був старостою канівським і черкаським. Зрештою, все схилялося на користь по-європейськи вихованого і освіченого Дмитра, до того ж – сина найкращого друга покійного князя Іллі. І раптом мати Гальшки, Беата, відмовляє князеві! Звісно, аргументи матері могли видатися переконливими (доньці не було ще 14-ти років), проте найбільш переконливим аргументом був таким: мати не хотіла втрачати право на управління маєтками Гальшки. Сангушко, не сподіваючись на милість примхливої Беати, звертається по допомогу до дядька Гальшки – князя Василя-Костянтина. Острозький не лише пообіцяв йому руку Гальшки, а переконав Дмитра в тому, що підступна Беата і не думала віддавати за нього думку. І тоді Сангушко  вирішив…помститися. Не встигнув князь Дмитро зі збройним загоном прибув до Острога, як слуги повідомили про це княгиню. Беата розпорядилася зачинити браму, та марно. Люди Сангушка вже встигли обеззброїти охорону! Даля події розвивалися, наче у гостро сюжетному детективі. Беату, яка голосно кликала на допомогу, зачинили у кімнаті під вартою. А Гальшку тим часом відвели до замкової каплиці, де привезений її дядьком священик швиденько …обвінчав  з князем Дмитром Сангушком. Все відбулося так миттєво, що дівчина не встигла злякатися. Після вінчання Сангушко відвіз юну княгиню в Канів. Василь Острозький залишився господарем Острога і лише суворий наказ короля змусив його відпустити Беату. Попри усі обставини цього «дивного» шлюбу, Гальшка зовсім не відчувала неприязні до свого новоспеченого чоловіка. Адже погодьтеся, що бути дружиною першого лицаря Русі не так вже і погано. Проте її мати була зовсім іншою думки. Трохи оговтавшись після пережитого, Беата вирушила до королівського двору. Та вона, впавши в ноги корою і королеві-матері, благала не лише повернути її доньку, а суворо покарати непокірного Сангушка. Король призначив суд на початок 1554 року, проте Сангушко на нього не з»явився. Сангушка обвинувачували у свавіллі, а також у «зухвальстві, зраді, жадібності жорстокості». Король оголосив вирок: Сангушка стратити. Своє життя князь Дмитро збереже лише тоді, коли згодиться на розірвання шлюбу з Гальшкою.

Чорна Княгиня

Проте Сангушко не збирався розлучатися з дружиною і, як виявилося, не боявся можливого покарання. Він діяв блискавично: зібрав найцінніше майно, наказав Гальшці переодягнутися в чоловічий одяг. І от одного морозного січневого ранку подружжя вирушило до чеського кордону. Саме там князь Сангушко сподівався знайти притулок у тестя Василя Острозького, гетьмана Тарновського. Сповнений надії на порятунок, Сангушко не думав про небезпеку. А вона вже чатувала на нього –  за князем вже вислали погоню. Беата не шкодувала грошей, прагнучи будь-якою ціною помститися Дмитрові. Переслідувачі зуміли переконати мешканців села, в якому заночували втікачі, що тут переховується…небезпечний злочинець! Вранці, коли Сангушко спустився в кухню замовити сніданок, пролунав постріл. Князь був беззбройним, тому чимдуж побіг вгору по сходинках до кімнати, де були Гальшка зі слугами. Переслідувачі схопили його, побили і тяжко поранили. Даремно Сангушко звертався до їх християнських почуттів, даремно Гальшка просила про помилування! Тяжко пораненого Сангушка зачинили в хліві, де віе помер в ніч з 3 на 4 лютого 1554 року. Співчутливі городяни поховали Дмитра у місцевому костьолі, а на надгробній плиті вибили напис: «Тут спочиває прах славного литовського князя із знаменитого дому Ольгерда, старости черкаського і київського, по-зрадницьки і віроломно убитого Мартином Зборовським». А що Гальшка? Не встигла молода вдова оговтатися після потрясіння, як при дворі розпочалися …торги і змагання за руку княгині Острозької. А може, її придане і багатство примушували швидше битися серця потенційних наречених? Хоча б як не було, але раптово Беата з дочкою дістали наказ прибути до королівського двору, де їм і проголосили височайшу волю. Вирок короля приголомшив Беату. Замість того, щоб вберегти дочку, вона власними руками підштовхнула її до прірви! Новим чоловіком бідолашної Гальшки мав стати Лукаш Гурка, старший від неї на 35 років. До того ж, владний і непоступливий тиран! Мати і донька протестували, як могли. Коли прибув єпископ, щоб повінчати Гальшку з нареченим, бідолашна вирвалася і…зачинилася у власній кімнаті. Далі – знову розпочинається детективна історія, пов»язані із втечею Беати до Львова. Опинившись у місті Лева, Беата попросила притулку у монастирі домініканців. Достойні отці вагалися. З одного боку, вони вже знали про невдале сватання і жаліли Гальшку, але…Зрештою, кому хотілося викликати гнів короля? Зрештою, домініканці впустили Беату й Гальшку, сподіваючись помирити їх з королем. Спочатку все складалося непогано. Королю було не до любовних історій, і втікачки провели у Львові…кілька років. Тоді ще Гальшка не знала, що Лукаш Гурка візьме монастир в облогу, а її підприємлива мати Беата знайде їй нового чоловіка – князя Симона Слуцького. Попри те, що Гальшка вкотре вийшла заміж, король наказав повернути її Гурці. Жорстокий Лука, перевізши Гальшку в родовий замок у Шамотулах даремно намагався завоювати її прихильність. Але вона не скорилася. Розлючений граф Гурка замкнув непокірну дружину в шамотульській вежі, яку називали Чорною. Там вона провела в ізоляції майже 12 років. Лише у 1573 році, після смерті Лукаша Гурки, Гальшка здобула свободу. Разом з дядьком Василем княгиня виїхала в Дубно і переписала йому більшість свого майна. У 1579 році Гальшка склала заповіт, згідно з яким її майно після смерті мало бути поділеним між родичами й слугами. Окремо вона заповідала 6000 кіп литовських грошей на заснування і облаштування в Острозі лікарні і  академії. Останні роки Гальшка провела в Закриниччі на Поділлі, де й померла у 1852 році. Ні слава, ні багатство, ні врода не принесли княгині омріяного щастя. Історик того часу писав: «Доля вилила на цю жінку повну чашу скорботи. Не було в неї ні хвилини щастя». Ім»я Гальшки Острозької і сьогодні овіяне багатьма легендами, переказами. За рівнем популярності Гальшка поступається хіба що знаменитій Роксолані. За прикладом княжни вже інша Гальшка – знатна київська шляхтянка Гулевичівна – заклала основи Києво – Могилянської академії.

Наталія Осипчук, письменниця, член НСПУ