Наталя Пасічник. Снобачення як воно є

У моїх снах багато води. Ці знищені ванни, мутні озера, хвиля, яка піднімається, а потім падає. Стихія, що вбиває і рятує одночасно. Якби я вірила в забобони, то пояснила б такий феномен своїм водяним знаком зодіаку. А так – не знаю. Бо навіть наяву моїм улюбленим місцем залишається славнозвісний Тернопільський став, проходячи/проїжджаючи повз який, я або глибоко вдихаю вогке повітря, або так само глибоко видихаю його. І таке полегшення на душі, таке щастя…

СНОБАЧЕННЯ ЯК ВОНО Є

 Жінки моєї родини бачать віщі сни, або, принаймні, знаходять логічні зв’язки між реальністю і тим, що наснилося напередодні. Жінкам моєї родини важко абстрагуватися від меседжів підсвідомості, а тому вони одразу кидаються їх тлумачити. У жінок моєї родини є незліченна кількість паперових сонників і тільки представниці наймолодшого покоління звикли довіряти їхнім електронним відповідникам. Та це, зрозуміло, не більше, ніж особливості епохи.
Моя бабуся часто зізнавалася, що перед тим, як сталося щось погане, до неї «приходив» покійний дідусь. «Напевно, хоче забрати мене до себе» – одне з найчастіших бабусиних потрактувань такого сновидіння, яке закінчувалося неодмінним геппі-ендом – «Але я йому сказала: «Ромку, йди собі – не час, не все ще пороблено»».
Одного разу вже моя мама загубила перстень, і не простий, а з діамантом, за який, за родинними легендами, тато колись заплатив десять тисяч радянських рублів. Так-от, мабуть, від надмірного хвилювання їй наснилося, що пропажа була в … смітнику. І яким великим було наше здивування, коли саме там перстень і знайшовся. Проте, не все так просто, адже перед тим ми із сестрою встигли покопирсатися у величезному залізному контейнері для всієї вулиці і нічого там не знайти…
У моїх снах багато води. Ці знищені ванни, мутні озера, хвиля, яка піднімається, а потім падає. Стихія, що вбиває і рятує одночасно. Якби я вірила в забобони, то пояснила б такий феномен своїм водяним знаком зодіаку. А так – не знаю. Бо навіть наяву моїм улюбленим місцем залишається славнозвісний Тернопільський став, проходячи/проїжджаючи повз який, я або глибоко вдихаю вогке повітря, або так само глибоко видихаю його. І таке полегшення на душі, таке щастя…
У моїх снах постійно бракує часу. Наче я кудись не встигаю, не можу когось наздогнати, вчасно зробити щось вкрай важливе… Дуже часто такі відчуття реалізуються фізично – в затерплості долонь.
У моїх снах багато мертвих. Знайомі і не дуже, інколи голоси, або тільки згадки про голоси. Єдине запитання: і до чого б це? Особливо, коли покійного я знала виключно з написаних ним книжок. Мої небіжчики здебільшого добрі: жодної агресії, жодного лихого слова. Найдивніше, що це одні й ті самі люди: вчителька гри на фортепіано, бабуся з дідусем по татовій лінії один, чи два рази – він сам.
Відомий австрійський «сновида» Зіґмунд Фройд писав: «Народна мудрість, мабуть, твердо вірить у те, що сон все-таки має здатність передбачення, сутність якого може бути розкрита за допомогою тлумачень. Саме ж тлумачення полягає в тому, що зміст сновидіння заміщується будь-яким іншим змістом: або по частинах, на підставі твердо встановленого ключа, або цілком, стосовно до якого перше є символом. Серйозні люди зазвичай сміються з таких старань: «сни – це піна морська»».
Що ж… Піна – не піна, але перед тим, як заснути, я про всяк випадок шепочу: «Хай мені насниться щось добре». І сниться.