Не раз чув, що радити книжки – справа невдячна, оскільки читачеві при виборі лектури слід орієнтуватися виключно на чуття власної душі. Така суб’єктивна думка, звісно ж, має право на існування. Однак уявімо, що на запитання, як пройти в конкретне місце, у відповідь почуємо: «Не переймайся дорогою! Ступай, куди дивляться очі – серце саме відчує й підкаже, куди крокувати!».
Зрозуміло, що будь-які дезорієнтовані блукання можна (нехай із великою натяжкою) назвати шляхом. Але існує висока ймовірність, що той звивистий шлях виводитиме на світло аж надто далекими манівцями. На подібні поневіряння штовхають читача-неофіта ті дорадники, котрі вважають марною справою рекомендацію художнього читва.
А книжок і справді є нівроку – як доріг. Й оскільки хтось полюбляє прогулюватися твердим реалістичним асфальтом, а комусь сняться романтичні польові стежки, то можна стверджувати наступне: всі ми – різні, бо кожен має свій розум і свою душу, а тому навіть у дрібницях виявляємо принципову інакшість. Тож було б дивно, якби ми зазнали ейфорії від однієї-на-всіх книжки. Дивно, позаяк навіть Бог, якого називаємо різними іменами і якому молимося в різних – залежно від віросповідання – храмах, шикує нас у черги до себе з різних конфесійних сторін. Принаймні на ранніх етапах власного дорослішання ми помилково думаємо, що з різних, оскільки багатоликість Творця лише з віком складається у єдиному нерукотворному образі. Тож тільки ставши старшими, можемо сповна насолодитися жартівливою сентенцією: Бог – один, натомість провайдери – різні…
Я завжди прислухався, коли мені рекомендували прочитати ту чи іншу книжку і завжди охоче радив сам. Ясна річ, що рекомендації передбачають порозуміння і довіру поміж людьми, оскільки необачливо братися за книжку, запропоновану особою, правдивість думок якої вважаєш за потрібне перевіряти. Зрештою, інакшість кожного – наче криниця: в одній, кілька разів крутнувши корбу, відром одразу торкаєшся піску, тоді як в іншу бляшана ємність летить, немов у космічну безодню – з обов’язковими прохолодними зірками на майже неіснуючому дні. Удавшись до художніх образів і порівнявши книжку зі шляхом, її можна ще й із відром порівняти, а людину – із символічною криницею, яку треба постійно поглиблювати. Тому рекомендувати корисну лектуру не тільки можна, а й треба. Рекомендувати, навіть якщо поради виявляться порадами на виріст.
Кожен читач витворює свій літературний канон. Наприклад, професор Єльського університету Гарольд Блум навіть написав том із відповідною назвою – «Західний канон», включивши до нього твори Данте, Сервантеса, Монтеня, Шекспіра, Мольєра, Гете, Толстого, Пруста, Джойса, Кафки, Беккета, які, на думку науковця, мусить прочитати кожна культурна людина.
Найбільшим щастям і наймилостивішим даром є те, що наші власні канонічні колекції поповнюються – вибірково, прискіпливо, однак постійно: одні прочитані твори опиняються у центрі канону, інші займають місце на віддаленій орбіті, примножуючи (завдяки не лише авторам, а й нашому вдумливому читанню) ноосферу – це на рівні глобальному, на рівні ж окремого людського життя – збирають нас докупи, укріплюють і надихають. Прочитані книжки, як і зірки, мають різну енергію і різну здатність розповсюджувати сяйливе проміння.
Тож будь-які рекомендації – це, насамперед, рекомендації творів із власного канону. Можна, приміром, запропонувати другові прочитати «Дон Кіхота» Мігеля де Сервантеса, «Йова» Йозефа Рота, «Улісса» Джеймса Джойса, «Місто» Валер’яна Підмогильного, «Сирени Титана» Курта Воннегута, «Око прірви» Валерія Шевчука чи «Англійського пацієнта» Майкла Ондатже. І почути: «Ці твори я вже читав». Тоді варто змінити тактику і назвати книжки сучасних поетів або прозаїків, надруковані й прочитані недавно, – «В очікуванні Адама» Клави Корецької, «Хрещатик-плазу» Павла Вольвача, «Пікнік із мільярдером» Станіслава Бондаренка, «Парковий період» Петра Коробчука. І це спрацьовує.
Так відбувається екстраполяція уподобань, яка є зворотною: колись і тобі простягнуть книгу, якої ти не читав і яка тебе обов’язково зацікавить, а ще тому, що зворотною є сама природа культури: своєрідний сонячний бумеранг, запущений невідомо Ким і невідомо коли, який вдаряє сяйливим прозрінням у сонячні голови, сонячні серця. Вдаряє доти, доки наша кришталева і надчутлива свідомість функціонує на території життя, позаяк серця впевнено перекачують червоні хвилі вдалечині від інфарктів та неминучих смертей.
http://www.volynnews.com/