Можна було б озвучити цю тему – як польська присутність, або столітні взаємини чи співжиття двох народів на території чортківського краю, що відповідало би змісту статті, але абстрактне поняття зводиться до знаменника – фактор має виокремити військовий «розкрій» від демографічного та культурного життя краю. Хроніка останніх восьмисот років подає три знаменні події, які відбулися на наших теренах.
Чортківська офензива, як вдалий наступ Галицької Армії, коли починаючи з 7 червня 1919 року, українці зуміли вибити поляків із десятка окупованих міст, доказавши власну військову спроможність, піднявши повстанський дух галичан. Детальне дослідження цієї теми – справа фахівців. Я лише хочу зауважити, що ця блискуча операція розпочалася зі звільнення Чорткова при небаченому досі здвигу добровольців.
Набагато раніше, а саме 1624 року, перейшовши Дністер біля Устя, десятитисячна ногайська орда розбила табір поблизу Чорткова. За лічені дні чамбули (кіннота) пограбувати 6 містечок і понад 70 сіл. Супроти виступило 5 тисяч польсько-руського війська на чолі з полководцем, коронним гетьманом Станіславом Конецьпольским. За тактичною хитрістю шляхтича Яна Тарнавського напад на орду здійснено під час її відходу, щоб чамбули на могли розсіятися із своїм ясиром і здобиччю. Першу нищівну поразку орда отримала біля Оришковець, потім – у лісі за Шманьківцями. Окремі кінні загони гнали ординців до Дністра і Збруча. Тільки з настанням темноти битва стихла. У цій січі загинули два сини ногайського хана Кантимира. Це була перша перемога після довгих років ординського свавілля.
Ще раніше, весною 1214 року, ляшськйй князь Лешко на прізвисько Білий пішов війною у Галичину.
Якраз тоді у літописі з’являється локальна назва території – Україна. Вона простягається від Моклекова на Сереті (нині городище побіля с. Біла на Чортківщині) до Кучельмина на Колюсі.
Не зумівши взяти Галича і не наважившись на приступ Збаража, Теребовлі та Моклекова, Лешко або Лестько пустошив прилеглі поселення. Поряд з Моклековим (місцевість Мокляки в староболгарській вимові) – Біла, Чорна, Зелена, були пограбовані. Не обминула біда Вигнанку, Переходи, Кадуб, бо не всі присілки мали місце і час схоронитися. Лише через три століття по тому на мапі Казимира Великого з’явиться узагальнена чужинська назва Чартковіце. Вона поглине давні поселення із власними первісними іменами.
А до того великопольський князь Лешко, син Казимира Справедливого мав за дружину Інгвару Гремиславу, від якої донька Саломея була пошлюблена з сином угорського короля Кальмана, відомого як галицький король Коломан. Проте, пішла у монастир і була канонізована римсько-католицькою церквою. Друга донька – Олена – стала дружиною Василька – брата Данила Галицького.
Отже, польський фактор – це реалія, яка є настільки очевидною, наскільки очевидною залишається українська автентичність.
Незважаючи на сьогоднішні добросусідські взаємини між двома етносами, кожен народ має підтримувати своє ментальне, антропологічне і культурне середовище.
Та й ніде правди діти: ще довго триватиме магнетизм (український) етно-духовної ностальгії за старожитностями, забраними поляками до Кракова, лемків за рідною стороною – Холмщиною, Лемківщиною, Надсянням.
Ярослав Свистун.