71-ша річниця ганебної Депортації українців з території Польщі в 1944-1946, 1951 роках – таким поминальним реквієм 15 листопада цього року ознаменувався День вшанування памʼяті усіх невинно виселених та убієнних. Надсеретовому місту давно відома антинаціоналістська угода між Промосковським комітетом національного визволення і Українською УРСР про депортацію українського населення з територій Лемківщини, Надсяння, Холмщини, Підляшшя, адже кожен десятий житель міста – навмисний переселенець з цих територій… І, як кожна епоха, вона не минає безслідно – з гіркотою закарбовується у памʼяті своїх нащадків…
Біля памʼятного знаку ,,Скорботи” в м. Чорткові всечесними отцями відправлено поминальну панахиду за тих, хто відійшов у вічність – Героїв Небесної Сотні, Героїв АТО, невинних людей, які загинули в будь-яких терористичних операціях… Учасники заходу – голова Світової Федерації Українських Лемківських Об’єднань Софія Федина, голова Всеукраїнського товариства «Лемківщина» Олександр Венгринович, голова Тернопільської обласної державної адміністрації Степан Барна, голова Чортківської районної державної адміністрації Михайло Сташків та ін. владні структури зі словами скорботи та жалю, а то й обурення про нецілковите визнання депортованих мовили свої привітальні слова.
,,Про нас й досі хто мало чує, наші традиції забувають, ми звикаємо до війни на усіх фронтах. Воюємо, але допускаємо ти самих помилок. Згадаймо тільки про депортованих кримських татар, а радше – про кремлівську геноцидну стихію на теренах Кримського півострова… Чому ми звикаємо до війни? Чому світ афішує про терор у Франції, котра мала б постачати авіаносні ракети до Росії, а про жертви у Сирії, Ірані мовчать, про вчорашніх семеро вбитих на сході Україні, які кожного дня поповнюють такі же ряди нових жертв. Ми звикаємо до війни… Чому ми говоримо і співчуваємо тільки бомбезним речам, неочікуваним, а про свою домівку забуваємо?! Я, голова Світової Федерації лемківських обʼєднань, але й і волонтер. Не нудьгую, не жаліюсь на життя, а допомагаю нашим воїнам продовольчо-матеріальною базою, усім чим можу… І тільки для того, щоб вони змогли вижити… ” – зазначила активістка.
На жаль, не кожному вдається вижити… За особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету й територіальної цілісності України, а також вірність військовій присязі у Збройних Силах України Дениса Громового нагороджено орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно). Нагороду отримала дружина та маленький син загиблого героя…
Надія Сасанчин
