Скородянин Роман Маланчук – 1926 р. н., інвалід Другої світової війни І групи, член ОУН з 1942 року – помітний особливою патріотичною налаштованістю. А ще тим, що має у власному «арсеналі» чимало спогадів про буремне повстанське минуле, підготував та упорядкував для історії рідного села (хоча уже стільки десятиліть проживає в Чорткові) мартиролог імен земляків, полеглих за свободу й незалежність рідного краю.
Та чи не найбільше гордиться він (і є чим) своїм родоводом, статистика якого сумна і водночас героїчна: у Першій та Другій світових війнах загинуло десятеро вихідців з родини Маланчуків, двох засуджено до 25 років ув’язнення, шестеро вивезено в Сибір, восьмеро перебувало в ОУН-УП
Нині ми вміщуємо поданого п. Маланчуком народного вірша. Це спомин про повстанця Івана Стельмащука (псевдо невідоме), 1921 р. н., який воював на теренах Станіславівщини у курені Василя і загинув під час переходу відділів УПА через Карпати до Чехословаччини під Богородчанами, орієнтовно у 1944 році. Похоронений там же, під Богородчанами, у спільній з повстанцями могилі. Вірша склали його друзі по зброї.
Моє рідне село, моя рідна оселя
Навкруги у дрімучих лісах,
Мов в чарівнім вінку, у розлогій долині,
Ох, як люблю тебе я у снах.
Вітерець колихав тишу мрійну журбою,
Де повстанський загін спочивав,
Ти йшов в бій, я прощалась з тобою,
Соловейко співав-не вгавав.
Не вертається він, заросла та стежина,
Що до рідної хати вела.
– Ти прости мені, нене, не моя ж то провина,
Що на грудях карпатська земля.
Похилились хрести на забутих могилах,
Де козацтво в боях полягло.
Від страшного ярма рідний край боронили,
Сон-травою усе поросло.
Вас здолали в боях, вас здолала недоля,
У святій боротьбі не один ти поліг.
У святій боротьбі нам кувалася воля –
Вона житиме вічно в віках.
“Голос народу” (2010 р.)