Мало хто знає, що на півночі Тернопільщини є найстаріший в Україні ботанічний сад – Кременецький, який став батьківщиною для одного зі столичних.

Торік за участю представників Міністерства екології та природних ресурсів України та відповідного управління Тернопільської облдержадміністрації урочисто було відзначено 210-річчя функціонування Кременецького ботанічного саду як наукової установи. Проте історія його сягає чи не середини 18 століття і сповнена колізій.

І донині джерела дивують діаметрально протилежними поглядами на те, хто насправді заснував Кременецький ботсад. Серед прізвищ засновників фігурують Діонісій Міклер і Вілллібальд Бессер… Вони, звісно, чимало зробили для розквіту Кременецького ботанічного саду. Проте, як стверджує дослідниця Марія Мушинська-Красновольська («Rocznik wolynski»: Rowne, 1939),  «Ідея і перший план походили від професора Шейдта, який аж до своєї смерті в 1807 році керував садом, розмістивши у ньому ряд вітчизняних та закордонних рослин». За іншою дослідницею – Вандою Грембецькою – Францішек Шейдт, користуючись фінансовою та організаційною підтримкою Чацького, «надав садові форм і розмірів майже університетського закладу»…

Однак повернімося до 18 століття, зокрема до 1754 року. Саме тоді було закладено Кременецький ботсад як аптекарський сад єзуїтського колегіуму. І, власне, з 1754-го починається перший етап історії Кременецького ботанічного саду. Другий етап тривав із 1805 року, коли ботсад став навчальною базою для Вищої Волинської гімназії, і аж до переведення його до Києва. Третій етап – відродження – починається з 1990 року, коли Маринюк Сергій Володимирович, голова Кременецького районного комітету з охорони природи, добився видання довідки за підписом тодішнього голови Тернопільського облвиконкому про те, що фінансування Кременецького ботсаду бере на себе облвиконком, виробив необхідні документи, здійснюючи декілька поїздок за власний рахунок, після чого було видано відповідну Постанову про відновлення статусу ботанічного саду.

Отож коротко про основні віхи історії найдавнішого в Україні ботанічного саду. За свідченням історика ордену єзуїтів Залеського, 1754 року при єзуїтському колегіумі починає діяти аптекарський сад; ліки, виготовлені з власної сировини, єзуїти продають в першій за історію міста Кременця аптеці.

1773-го орден єзуїтів розформували. Кременецький колегіум та його сад і далі використовували для освітньої діяльності. На основі колегіуму Комісія Народної Освіти утворила Кременецьку особливу школу.

1803 року в листі до Гуго Коллонтая Францішек Шейдт науково обґрунтував потребу організувати ботанічний сад найвищого рівня саме в Кременці. На пагорбі Слави магістрат міста виділив двадцять моргів під ботанічний сад.

Із 1805-го Кременецький ботсад – навчальна база Вищої Волинської гімназії.

Упродовж 1805–1807 рр. його очолював Францішек Шейдт, він став головною профільною науково-дослідною установою для Київської, Подільської та Волинської губерній.

Протягом 1806–1809 рр. над удосконаленням ландшафтного дизайну ботанічного саду працював майстер садово-паркового мистецтва світового рівня Діонісій Міклер. Як свідчать документи, він розбив тут парк навколо вілли графині Кароліни Дзембовської (тепер це друга школа).

1809-го директором Кременецького ботанічного саду став австрієць Віллібальд Бессер. За його директорування ботсад увійшов до номенклатури ботанічних садів світу.

1810 року було видано перший каталог Кременецького ботанічного саду. Усього за Бессера вийшло 16 каталогів разом  із додатками.

1834 року Кременецький ліцей переведено до Києва, ботанічний сад, який існував при ліцеї, передано Університету святого Володимира (нині Київський національний університет імені Тараса Шевченка). Рослини, які вижили дорогою до Києва, лягли в основу Ботанічного саду ім. акад. О. Фоміна.

1841–1950 роки є білою плямою в історії Кременецького ботанічного саду.

Починаючи з 60-х рр., на території Кременецького ботанічного саду діяли агрошкола (після Другої світової війни в родинному маєтку Дзембовських), реорганізована згодом у сільськогосподарський технікум; агробіостанція (у 1950–1969 рр., при природничому факультеті Кременецького педагогічного інституту, на базі ботанічного саду та плодової школи); станція юних натуралістів (у 1969–1990 рр., створена на базі агробіостанції).

17 березня 1990-го відповідно до Постанови Ради Міністрів УРСР №37 відновлено статус Кременецького ботанічного саду.

У 1990–1996 роках його очолював Маринюк Сергій Володимирович, ініціатор та організатор відновлення статусу цього ботсаду як наукової установи. За директорування С. Маринюка було закладено розсадник біля школи-інтернату на площі 0,3 га, налагоджено співпрацю з 36 ботанічними садами.

Упродовж 1996–2010 років Кременецький ботанічний сад під керівництвом кандидата сільськогосподарських наук Стельмащука Василя Григоровича, стає провідною науковою та еколого-освітньою природоохоронною установою на території північно-західної України. Започатковано міжнародну співпрацю з навчальними закладами та науковими установами Європи, Америки, Азії (Італія, Нідерланди, Польща, Росія, Канада, Республіка Корея).

Із 1 січня 2001 року відповідно до розпорядження Кабміну України від 27 травня 2000 р. №246 Кременецький ботанічний сад у підпорядкуванні Міністерства екології та природних ресурсів України.

Це лише найзнаковіші моменти історії Кременецького ботсаду.

Щодо доль творців, зокрема моментів, пов’язаних із ботанічним садом у Кременці, то тут є цікаві деталі.

Незаслужено забутою постаттю в історії Кременецького ботанічного саду, недостатньо оціненою, є Францішек Шейдт (2 квітня 1759, Краків–серпень 1807, Кременець). Заслуги час від часу приписують іншим. На василіанському, монастирському, кладовищі не збереглося його надгробка, а розмови про пам’ятник у стінах ліцею, що активно велися в десяту річницю смерті, так і залишились розмовами. Хоча «Францішек Шейдт, який приїхав у Кременець разом із іншими професорами з Кракова, – зазначила дослідниця Ванда Грембецька, – привіз для новоствореного навчального закладу просвітницькі традиції цього осередку науки й культури, а також свій досвід ученого, багаторічного директора ботанічного саду й професора природничих наук». Ф. Шейдт був директором ботсаду при Ягеллонському університеті. Отож, очевидно, увесь досвід із впорядкування цього ботсаду застосував при організації ботанічного саду найвищого рівня в Кременці. 1803 року планувалось організувати ботсад найвищого рівня у Вінниці. І можемо тільки здогадуватися, як би все склалося, якби не Францішек Шейдт.

У межах ботанічного саду Ягеллонського університету, – колись єзуїтського – було закладено колекцію лікарських і декоративних рослин. Першоосновою ж Кременецького ботсаду також став єзуїтський сад – аптекарський, збільшений більш ніж удвічі.

«Реалізація плану [який склав Францішек Шейдт, – авт. ]: його фахове опрацювання, – стверджує Марія Мушинська-Красновольська, – було довірене відомому англійському садівникові Діонісію Міклеру, який працював у Польщі з 1790 року і заклав кілька взірцевих парків. Наступником Шейдта з 1809 став доктор медицини Віллібальд Бессер».

Завдяки фундаменту, який заклав Фрацішек Шейдт, зазначила Ванда Грембецька, «Бессер зміг швидко працювати й досягнув чималих результатів. Він продовжив справу Шейдта з перетворення Кременця у важливий пункт на карті досліджень європейської флори».

Єдина пам’ять про Францішека Шейдта в Кременці – будинок, де він мешкав.

З увічненням інших творців Кременецького ботанічного саду цікавіше. Серед тих, кому вже віддали данину, – Діонісій Міклер, Віллібальд Бессер, Василь Стельмащук.

Діонісій Міклер (15 серпня 1762, Ферфілд–14 травня 1853, Дубно). 2007 року в Кременецькому ботанічному саду з ініціативи його директора – Василя Стельмащука – встановлено пам’ятний знак Д. Міклеру. На гранітній стелі зображено азалію понтійську та береку, які він вперше виявив в Україні.

Віллібальд Бессер (1784, Інсбрук–1842, Кременець). Похований у Кременці на монастирському кладовищі. До 200-річчя функціонування Кременецького ботанічного саду як наукової установи тут відкрито пам’ятник Віллібальду Бессеру, а 2016-го – меморіальну пам’ятну дошку за участю представника Посольства Республіки Австрія – Андреаса Венінгера.

Василь Стельмащук (23.09.1956, Млинівці–04.07.2010, Кременець). Із його легкої руки було започатковано співпрацю з волонтерами «Нового акрополя», яка триває і донині. В пам’ять про Василя Григоровича працівники Кременецького ботсаду та волонтери-акропольці в історичній частині саду заклали нову колекційно-експозиційну ділянку кизильників, а до 60-річчя від дня його народження завдяки колективу ботсаду на фасаді установи, якій він віддав чотирнадцять років свого життя, відкрито меморіальну дошку.

Отака-от історія Кременецького ботанічного саду та пошанування його творців. Усе б нічого, якби не іронія долі. Єдиний свідок, який пам’ятає, як зароджувався Кременецький ботсад,  – липа, – росте поза межами теперішнього, відновленого-відродженого, ботанічного саду. А колись із неї та ще багатьох її ровесників якраз він і починався…

Ще належить чимало зробити, аби належно було поціновано величезну працю творців Кременецького ботанічного саду. І це має стати одним із чільних завдань для нині сущих і грядущих.

Юлія БОНДЮЧНА,

провідний фахівець сектору екологічної освіти Кременецького ботанічного саду.

.

вілла дзембовської

Вілла Дзембовської

 

альпійська гірка

Альпійська гірка

 

Знак Міклеру

Знак Міклеру

 

Київ НУ ім Шевченка

Київ. НУ ім Шевченка

Leave a Reply

Your email address will not be published.