26 жовтня 2023 р. до ЦРБ ЦБС «Свічадо» завітав Дмитро Лінартович ‒ заслужений артист України, член Національної спілки кінематографістів України, актор театру, кіно та дубляжу, молодший лейтенант Збройних Сил України, учасник російсько-української війни, що триває.
На творчій зустрічі Дмитро Лінартович презентував збірку поезій «Словоспів» (2023), схарактеризувавши її як «українську прошивку, українське єство». Харизма актора, музиканта і поета заполонила серця слухачів / глядачів, адже Дмитро Лінартович перетворив класичну зустріч із митцем на інтермедіальну виставу: він читав свої вірші, співав їх у супроводі гітари, пояснював мало знайомі слова (капелан, вертеп, ПТСР), поглиблював крізь призму військового досвіду традиційні українські поняття (сорочка, серденько, гетьман), коментував деякі епізоди свого акторського шляху, воєнної біографії розвідника, а також поранення під Соледаром, лікування та реабілітації.
Прозвучали твори «Курс молодого бійця», «Окопище», «Медсестра», «Капелан», «Сапер», «Серденько», «Волонтерка» та ін.
Поміж динамічним словоспівом актор встигав украплювати певні ціннісні настанови: українська мова в Соледарі рятувала. Мова ‒ маркер на війні; моя поезія – це не тільки мої думки, а й думки полеглих побратимів.
Наприкінці зустрічі Дмитро відповів на запитання, сфотографувався з усіма охочими, підписав книгу.
«Все буде – “Згідно – відповідно!“»
Збірка Дмитра Лінартовича «Словоспів», яку він активно представляє читачам останнім часом, уміщує 50 віршованих текстів, які складно, попри строфічну будову, риму, частіше неточну, і прагнення до силабо-тоніки, ідентифікувати як поезію класичного типу. Автор презентує свої твори відповідно до власного інтуїтивно-логічного відчуття, в динамічному пісенному темпоритмі під акорди гітари (улюбленому інструментові поет присвятив окрему композицію «Моя подруга гітара»), увиразнюючи словоспів рефренами до кожної композиції:
«…У нім, як уві сні
Інакший вимір
І оповіді – пісні
На власний вибір…» (с. 91)
У такий спосіб Дмитрові вдається створити особливий жанр співаної поезії, де вербально означені смисли [у яких важить предметне й персоналізоване відчуття війни, звук, лексема, «скупість образів» (Фідель Сухоніс), порядок слів тощо] підсилені мелодією, ритмом, його інтонаціями, його емоціями, паузами, коментарями, жестами і навіть військовим строєм воїна-митця. Тексти «Словоспіву» Дмитра Лінартовича сприймаються скорше як лібрето – своєрідна основа для щирої і чесної моносповіді бійця і барда, який занурився в жахи війни проти нахабного загарбника, війни, у якій полягло багато його побратимів, де був тяжко поранений сам… Війни, у якій мусить вистояти і він, і його країна:
«…Стою на своїй землі,
Відчуваю міцну опору,
І злість моя при мені
На тих, хто по трупах іде вгору!..» (с. 78)
Домінує у збірці творів молодшого лейтенанта Збройних Сил України Дмитра Лінартовича «Словоспів» тема російсько-української війни, до нової активної фази якої Дмитро долучився у лютому 2022 р. Війни за незалежність України, війни з імперськими амбіціями росії, війни, яка, на переконання митця, триває століттями.
У тексті «Окопище» автор емоційно і просто пише своєрідну оду земляному сховку, який рятує солдата від ворожої артилерії, що б’є «без перестанку». Суфікс –ищ додає відтінку збільшення до слова «окоп», і тому цей образ набуває особливої значущості:
«…Чим глибшу викопаю яму,
Тим більше просунусь вглиб.
Земля сказала: «Я догляну,
втискайся в мене, не схиб!» (с. 4)
У сприйманні рідної української землі, яка захищає воїна, як мати, Дмитро Лінартович близький до сенсів вірша «Заповіт» (2014) Бориса Гуменюка, твори якого стали вже класикою новітньої української комбатантської літератури. Різні автори, різні твори, різні стилі, але спільна доля – українські митці стали на захист України зі зброєю в руках – і спільні цінності. Українська земля для них – не просто територія, а «дорогА українська земля», «солодка ласкава земля» (Борис Гуменюк), рідна, як матір. Описуючи та узагальнюючи свій воєнний досвід, поети викристалізовують головне.
У віршах «8 метрів» і «Втрата» Дмитро Лінартович, акцентуючи болісні емоції, змальовує образи своїх поранених і полеглих побратимів, науковця-дивака Зозулі і друга, «що своїм плечем мене перекрив». У гарячому «бою – колотнечі» «підкосило» друзів, які стали вже рідними людьми:
«…Замість нього мусив бути я,
Картаю себе стоячи біля труни.
Поруч мовчить вся його рідня.
Я не бачив більшого натягу струни!» (с. 14)
Вдячністю за милосердя, підтримку, тепло, допомогу і молитви наповнені рядки віршів «Волонтерка» і «Медсестра»:
«Лиш розуміння і любов
Зціляють мою душу
І оновлюється кров,
Отже, поновитись мушу» (с. 37).
Дмитро Лінартович без патосу описує солдатські будні: «Мобілізація» ‒ «Приїхавши до складів, / Прощались із життям цивільним. / Одягнули зелену форму і… / Всі стали взводом спільним»; «Курс молодого бійця» ‒ «Ризик і бажання вижити / солдат на війні відчує /, А поки, щоб не схибити ‒ / смугою перешкод прямує»); «Я не загину» ‒ «Усе відбулося швидко: / Колону техніки підбито. / Іван закричав: “Дідько! / Нам дорогу вперед перекрито!“»; «Я повернусь» ‒ «Гурт розбито на частини, / Відпрацьовуємо завдання, / Малюємо свинцем картини / З небезпекою перетинання»; «Поранення» ‒
«…Я думав ґиґну! Бог із ним…
Поринув в бій принагідно…
Я думав – «Стерся» – менше з тим,
Все буде – «Згідно – відповідно!»
Із темряви я виніс світло.
Із панцерника витягли у ноші.
Зимове сонце світить рідно.
На нерві медики хороші.
Криваве обліпили тіло,
Зрізають причандалля,
Тут кожен знає своє діло
І не дають піти в провалля…» (с. 93)
А також чесно описує постфронтові реалії:
«…У шпиталі покоївка,
Відтята в хлопця нога,
Загоєний шрам, як мітка,
Психолог до нього прийшла.
У палаті заварили каву,
Згодом, міноборони йому:
“Ти, воїне, зробив добру справу…“
Та вигрібати тепер одному!..» (с. 57)
Отож, «Словоспів» Дмитра Лінартовича – це передовсім сповідально-експресивні й водночас епічні тексти до пісень автора про його досвід російсько-української війни 2014‒2023 рр. Творам притаманні нечасті образні вкраплення: «птах сизоокий», «котиться по полю м’яч», «я розмежовую слова, як сіроманець жертву». Динаміки їм додає переважне вживання дієслів: «буду рухатись», «не впаду», «впаду», «повзтиму», «всаджу», «копатиму», «не йтиму». Водночас тяжіння до іменників, часто до субстантивованих форм іменників, підсилює констатацію складних проблем: «…Вищий склад у кабінеті, / А рядовий горілиць на стерні. / Гостре лезо багнета / І теплі гільзи в багні…». Окремі твори збірки звучать у народно-пісенних ритмах: «Наші пращури», «Ой, люлі-люлі», «Сон скрипаля», «Срібна сережечка» та ін., що увиразнює узагальнювальні сенси творів збірки.
У цілому твори Дмитра Лінартовича належать до сучасного українського мілітарного мистецтва. Як і інші митці, що добровільно чи шляхом мобілізації зі зброєю в руках стали на захист незалежності України у війні проти московитів, Дмитро Лінартович додає своїх виразних фарб до правдивого зображення війни. Передовсім він передає затятість і впевненість українського воїна у цій боротьбі:
«…Нечисть б’ємо по зубах.
За нами правда, сила.
Душі широкої розмах –
Нас кревна лють збудила!..» (с. 31)
Водночас фіксує деталі, які не повинні зникнути з історичної пам’яті українців. Також ці твори є своєрідною культурною терапією, бо дають змогу авторові проговорити перед потенційними читачами власний травматичний досвід; реципієнам же цей досвід важливо «осмислити й зрозуміти у процесі читання, дискусій, обговорень» (Оксана Пухонська).
Довідково
Дмитро Лінартович ‒ киянини, випускник акторського факультету Київського університету театру, кіно і телебачення ім. Карпенка-Карого (2003). Викладач кафедри кіно- і телемистецтва в Київському університеті імені Тараса Григоровича Шевченка.
Перша велика роль була у фільмі 2002 року «Невелика подорож на великій каруселі» режисера Михайла Іллєнка.
2012 ‒ «ТойХтоПройшовКрізьВогонь»; 2015 ‒ «Гетьман»; 2016 ‒ «Осінні спогади»; 2020 ‒ «Толока»; 2022 ‒ «Обмін»; 2023 – «Фосфор».
У 2022 році, після російського вторгнення в Україну, брав участь в обороні Києва у складі ТРО, а потім, у складі десантно-штурмового підрозділу, воював на херсонському напрямку, в районі Бахмута, згодом ‒ у Соледарі. Зазнав поранення та контузії в боях за Соледар 9 січня 2023 року.
Ніна Головченко