На днях наша сім’я впродовж чотирьох днів перебувала на таборі Віро-світлянської спільноти в Гошеві. Девіз цьогорічного табору – «Дорога додому» був покликаний (дуже вдало як на мене) однією з найважливіших біблійних тем – стосунки Бога і людини, висвітленої в євангелії від Луки притчею Ісуса Христа про блудного сина.
Суть цієї притчі (Лука, 15; 11-32) наступна. В одного чоловіка було два сини. Молодший син взяв у батька свій спадок і подався у мандри. Дуже швидко молодик розтратив свій маєток і був вимушений пасти свині, щоб хоч їхньою їжею прокормити себе. Опам’ятавшись, він вирішив повернутися до дому, попросити у батька пробачення, розуміючи, що «прогрішився проти неба і проти батька». Розкаяний син відчував, що недостойний більше зватися батьковим сином і готовий був стати при ньому навіть простим наймитом. Проте, коли батько побачив свого віднайденого сина, «змилосердившись, побіг, на шию йому кинувся і поцілував його». Після цього батько наказав слугам одягнути сина в найкращу одіж, на руку дати перстень, а також зарізати годоване теля – «їжмо, веселімося, бо цей мій син був мертвий, і ожив, пропав був, і знайшовся. І вони заходились веселитися».
Така поведінка батька дуже не сподобалася старшому сину, котрий постійно служив батькові, але “не отримав навіть козеняти, щоб повеселитися з друзями”. На що батько відповів: «Ти завжди при мені дитино, і все моє – твоє. А веселитись і радіти треба було, бо оцей брат твій був мертвий і ожив, пропав був і знайшовся».
З часом ця популярна біблійна притча розбудила уяву геніального Рембрандта для створення знаменитої картини «Повернення блудного сина». Значимість цієї картини, як феномена світової культури, підкреслює увага до неї всесвітньо відомого проповідника і автора, професора і душпастира Генрі Ноуена. Щоб зрозуміти глибину зображення на картині однієї з найвідоміших біблійних притч, Генрі Ноуен провів біля неї в Ленінградському Ермітажі багато годин. Та й помер він (від раптового інфаркту) по дорозі до Санкт-Петербурга, де хотів ще раз порозмислити над картиною Рембрандта «Повернення блудного сина». Свої роздуми над цією картиною професор Генрі Ноуен опублікував в одному зі своїх бестселерів з однойменною назвою. В своїй книжці автор-душпастир розлого проаналізував стосунки батька зі своїми синами, ґрунтуючись як на тексті біблійної притчі, так і на сюжеті картини.
Повертаючись до картини Рембрандта, зауважуємо невідповідність біблійної радості батька до сумного виразу його лиця, зображеного на картині. Можливо, саме ця невідповідність зображень «біблійного» і «Рембрандтового» батька і викликала таке зацікавлення у Генрі Ноуена, хоча він про це у своїй книжці нічого не сказав. Очевидно, що Генрі Ноуена, як священика в першу чергу цікавила релігійна інтерпретація цієї притчі.
Навернення і покаяння є основоположними чинниками християнського духовного життя. Тому Ісус Христос своєю притчею пояснив значимість нашого покаяння, як прагнення навернутися до Бога. Ми своїми вчинками постійно відвертаємося від нашого Творця (грішимо). Нам часто здається, що ми самостійно можемо будувати своє життя, вгамовувати свій душевний та матеріальний голод. Проте, коли в нашому житті нема Бога, то нашу «ненаси-ченість» ми ніяк не зможемо втамувати. Ми самостійно не зможемо стати повністю щасливими, не можемо відчувати повноту нашого Буття, не перебуваючи в обіймах нашого Творця. Творця, котрий нас любить!
Бо Любов – це найбільше, що Господь може нам дати. І наша цінність полягає не в наших кар’єрних здобутках або інших надбаннях, а наскільки ми є улюбленими дітьми нашого Небесного Отця!
Тож задумаймося над тим, що спричинилося до зображення Рембрандтом сумного виразу лиця батька, який не відповідає біблійній радості батька, котрий тільки-що віднайшов свого втраченого сина.
Щоб краще зрозуміти цю невідповідність потрібно придивитись до постатей на другому плані картини. Праворуч головних героїв картини (батька і сина) ми бачимо постать чоловіка, який стоїть. Далі сидяча чоловіча постать і ще дві жіночі постаті за спиною батька. І усі ці постаті аж ніяк не випромінюють радісного збудження від повернення блудного сина. Скоріше всього, ці особи відчувають щось подібне з відчуттями старшого сина – заздрість і неприязнь. Тобто – нелюбов! Отже, можемо вважати в постатях переднього плану зображення символу любові (батька до сина), а в постатях другого плану – зображення цілком протилежного настрою. Тому і таким сумним зобразив великий маестро біблійно радісного батька. Адже старий батько знає, що скоро має померти і тоді його віднайдений син залишиться в оточенні неприязних до нього людей… .
Цікаво, чому Генрі Ноуен не поділився з нами такою версією невідповідності зображень «біблійного» і «Рембрандтівського» батька?…
Богдан Максимович, співголова Львівського осередку Наукового товариства імені Сергія Подолинського.