Місто-привид, яке досі не має жодної перспективи, місто-печера, населена тими, хто пробує створити свою первісну культуру. Не відаючи, що це таке… Серед цього агресивного натовпу не можуть не губитися голоси одинаків; яких, дивних і незбагненних, цьому місту не бракувало. Від камінця, кинутого в болото, хвильки до берега не доходять…
Привид України
Щодо периферійності міста Хмельницького, у якому традиційно мешкають гендлярі, шинкарі й бабодури, то вона історично обумовлена. Адже виникло це місто не на підмурку визвольної боротьби чи духовного затишку; не було тут ні скитів, ні книгодрукарень, ні героїв… “Яма” – як писав Купрін; болото, мало чим схоже на Петербурзьке – хіба тим, що таке ж смердюче.
Як із сіл у свій час усі, хто мали змогу, тікали до міста, так і з цього міста все тямуще або бодай жваве тікало світ за очі.
Незатишне, порожнє, дурнувате місто, у якому щось більше за один поверх почало будуватися наприкінці 19 ст. – звичайно, спершу банк, а тоді будинок розпусти. Нині – і впродовж над 60-ти років – обласний центр, який у радянську добу якось не дуже кидався в очі своєю бездуховністю, бо тут і нищити не було чого…
Що ж мало вирости на камені – пісок чи розрив-трава? Що виросло на суцільному болоті?
Яке обличчя має повернутися місту, як того обличчя ніколи й не було? Яке очищення має пройти військово-торговий люд, аби відчутися не в гостях на рідній чужині?
Місто-привид, яке досі не має жодної перспективи, місто-печера, населена тими, хто пробує створити свою первісну культуру. Не відаючи, що це таке…
Серед цього агресивного натовпу не можуть не губитися голоси одинаків; яких, дивних і незбагненних, цьому місту не бракувало. Від камінця, кинутого в болото, хвильки до берега не доходять…
Проте для когось рідним буває і болото. Бо час, який має минути, вимірюється для України Мойсеевим 40-річним пустельним подорожуванням, то шлях осібний, нищівніший і немилосердніший.
І не лише тому, що держава у самісінькому центрі Європи має позбутися тавра периферійності, а саме тому, що просто іншого шляху нема.
Не лише повертатися до джерел, а розкопувати нові.
Хмельницький – Проскурів – одне з таких замулених джерел на мапі України – або має зникнути і не відбутися як умовний центр духовної культури Поділля, або поступитися будь-кому першому – Кам’янець-Подільському, Меджибожу, Ізяславу чи й селу Берегелі, або постати з попелу захланності і глупства самому.
Зрештою, як і вся Україна.