У часи лихоліть, зокрема воєнних, народ спільно підносив молитву до Бога за вирятування від небезпек. Старий Завіт пропонує нам чимало псалмів, у яких відчитується молитва народу, якого зусібіч намагаються захопити різні імперії. Ізраїль у них запитує: «За що?» і «Докіль так буде?», кається за свої гріхи та просить Божого змилування.
Не легшою була ситуація і у християнські часи. Це ми бачимо з візантійської літургійної гімнографії, яка до сьогодні зберегла тексти про визволення від «войовничих агарян».
І якщо в мирний час вони сприймалися алегорично – як прохання про захист від невидимих ворогів, то тепер українці можуть звернутися до них буквально. Чи до псалмів, як в устах вибраного народу, чи молебню в часі війни, який через Требник митрополита Київського Петра Могили, доповнений молитвою його авторства, з Візантії дійшов до нас, увібравши молитовний досвід боротьби з агресором різних часів і народів. З початку повномасштабного вторгнення росії в Україну ці тексти активно почали ширитися через соцмережі, підживлюючи приватну молитву вірних різних конфесій.
Але важливіше значення, звісно, надавалося, як і колись, молитві спільнотній. Лунали заклики до посту, приватної і літургійної молитви від очільників різних конфесій і Всеукраїнської Ради Церков та релігійних організацій. Люди разом збиралися на молитву наживо і під час онлайн-трансляцій богослужінь. Збиралися в парафіяльних храмах та монастирях. А на територіях, окупованих росією, також у приватних помешканнях. Перед лицем ворога, налаштованого на знищення народу, стиралися конфесійні відмінності. Відомі випадки, коли в центрі міст, які сьогодні все ще є під російською окупацією, представники різних конфесій збиралися на спільну молитву.
Час війни став часом переосмислення значення молитви у житті загалом. Коли сподівання на людські засоби виявляється марним, ми шукаємо надійнішої підтримки, якою є Бог. До Нього, відчуваючи щоденну небезпеку, вдаються і ті, які до цього часу не вельми замислювались над Його реальністю та значенням. Входять у глибші стосунки ті, які вірили формально. І у кожного, незалежно від його рівня релігійності, постає питання: як молитися у часі війни?
Цій темі численні богослови присвячували свої виступи, була вона висвітлена на Екуменічному соціальному тижні у Львові. Такі обговорення, поширюючись через Інтернет, пояснювали людям, розгубленим воєнним станом, що означає молитися, в який спосіб можна ці стосунки з Богом формувати та поглиблювати, які форми молитви допоможуть краще виразити почуття людини перед загрозою війни.
Псалтир виражає увесь спектр людських почуттів. Через те молитва псалмами набула з початку війни такої популярності. Заговорили ті псалми, які містять прокльони на голови ворогів. Після Другого Ватиканського Собору Римо-Католицька Церква вилучила їх з ужитку в богослужіннях як такі, що буцімто суперечать новозавітному милосердю та прощенню. Виявилось, даремно. І через них Бог промовляє, особливо, коли є необхідною оборона. Молитва псалмами та читання інших текстів Святого Письма стали точкою дотику усіх конфесій в Україні – католиків обох обрядів, православних та протестантів.
Церкви Володимирового Хрещення в Україні згадали про спільну літургійну спадщину – фактор, який їх об’єднує, і яким у повсякденному, мирному житті часто нехтують. Якщо Божественну Літургію служать доволі часто, то богослужіння добового кола (Вечірня, Повечір’я, Північна, Утреня, І, ІІІ, VI, IX Часи), в яких, на відміну від латинського, візантійський обряд зберіг тему протистояння ворогам на різних рівнях, залишаються занедбаними. Хоч, власне, вони, а не молебні, вервиці, дев’ятниці, акафісти, які з початком повномасштабного вторгнення на рівні парафій та у віртуальному просторі набули популярності, і становлять молитву Церкви.
Осердям спільнотної молитви у Церквах Володимирового Хрещення і надалі залишилася Божественна Літургія. Її єктенії поповнилися особливими проханнями, притаманними періоду війни. Так Архиєрейський Синод УГКЦ на своїй 95-ій сесії 17-18 листопада 2023 р. до сугубої єктенії додав прохання: «Ще молимось, щоб Господь Бог у своєму милосерді споглянув на весь наш український народ, у цей час війни захистив щитом своєї всемогутньої опіки наші міста і села, зцілив рани терплячих, подав свою вселаскаву допомогу всім потребуючим та дарував нам свій благословенний мир. Господи, вислухай і милостиво помилуй», «Ще молимось, щоб всемилостивий Господь укріпив силою своєю українських воїнів, які захищають Батьківщину від російського агресора. Благаємо, щоб вони були збережені від ворожих нападів і всякої смертоносної рани та здобули перемогу в боротьбі за волю і гідність нашого народу. Господи, вислухай і милостиво помилуй».
Загалом варто сказати, що організація літургійного життя попри все спільне надбання навіть в межах однієї конфесії не була однорідною. Кожна спільнота своє молитовне життя організовувала по-особливому.
Десь помножували кількість Божественних Літургій протягом дня. Десь вводили вервиці та інші паралітургійні форми. Часто практикували всенічну, а то й цілодобову молитву. Інші давали можливість вірним засмакувати різноманітніше та глибше молитовне життя багатьох поколінь християн через Вечірню, Повечір’я, Північну, Утреню, Часи. Наприклад, у Катедральному соборі св. Миколая (УГКЦ) м. Харкова щоденно, відчуваючи реальну загрозу, священики на чолі з владикою Василем Тучапцем служили повне добове коло.
Православні й католики повсюди приділяють велике значення молитві за загиблих у війні – військових та жертв серед цивільного населення. Їх поминають під час Божественних Літургій, служать Парастаси, Панахиди.
Війна в Україні підкреслила те спільне, що є важливого для усіх християн, які справді йдуть за Ісусом Христом, цінують справедливість, свободу, любов. Християни різних конфесій, а разом з ними і представники деяких інших релігій виробили спільне бачення самої війни. Для них фактом залишається те, що росія – агресор, якого треба зупинити. Дещо відмінним є хіба що спосіб висловлювань УПЦ. У своїх зверненнях її Синод також визнає війну злом, однак трактує її як протистояння між «двома братніми народами», чим повторює наратив агресора. Молитва, до якої закликають ієрархи УПЦ, стосується просто «припинення війни та відновлення миру».
Решта ж Церков говорять про молитву за перемогу та справедливий мир, за тих, хто боронить Українську державу, та тих, котрі потерпіли від війни. А те, у якій формі буде ця молитва виражена, відходить на другий план. Лише б єднала вона українців між собою та з Богом. Бо «коли Бог за нас, хто проти нас?» (Рм 8,31).
Василь Калита.