Під милосердям зазвичай треба розуміти акт діяльної допомоги потребуючому. Уміння співчувати, порадити, вислухати, допомогти – ось ті духовні жести, що теж складають парадигму милосердя. У християнстві існує п’ять неписаних домінант справжнього милосердя. Це – голодного нагодувати; спраглого напоїти; голого одягнути; недужого відвідати та померлого поховати.
Наш Спаситель на кожному кроці заохочує людину бути доброю і милосердною, любити один одного й робити добро: «Люби Господа Бога свого всім серцем своїм, і всією душею своєю, і всією силою своєю, і всім своїм розумом, і свого ближнього, як самого себе» (Лука 10, 27 ). Однак, на жаль, багато людей нині живе за велінням злих сил, забуваючи Божу мудрість.
Хочу розказати дві історії на тему милосердя. Якось в один київський рейсовий автобус увійшли четверо солдатів, які, видно, повернулися зі Сходу України. Один із них пересувався за допомогою милиць. Коли вони готувалися до виходу, водій автобуса попросив їх підійти та мовчки вручив їм п’ятсот гривень. У маршрутці запанувала мовчанка…
А тепер інша історія, про яку дізнався у Фейсбуці. На вокзалі міста Стрия до великого автобуса підійшов солдат ЗСУ, який служить на Донбасі. І раптом зі сильним криком на нього накидається шофер: «Це не державна машина, я власник цього автобуса і тебе без квитка не візьму! » – категорично резюмує людиноподібний тип. До речі, його світлину теж помістили на цій сторінці – нехай усі знають цього виродка!
Не буду коментувати ці два випадки – вони красномовно говорять самі за себе. Милосердним хіба можна народитися, із молоком матері вбирають обов’язок робити добро, а байдужа людина залишається такою на все життя.
Як би хотілось щоби серед нас було більше лагідних, побожних, чесних і чистих душею християн.
Зиновій Бичко, член НСЖ України,
місто Львів