* * *
Раптом мій листопад убравсь
У брунатний та цинамоновий:
Дика грушка, цитриновий сад,
День крицевий — бурштиновий мед.
І у сонця фльоровий,
Шафрановий лід — махагоновий.
* * *
В дорогім листопадовім затишку
Від морозного грізного ока
Літні весни сховались запашні
І терпкі хризантемові сльози.
І велике зелене яблуко
На межі у важкій дорозі
Винограднім останнім зачіпком
На лавандовому порозі.
Густо-густо запахло зеленню:
Гості саду у сонній незмозі.
Лиш калини огнисті ягоди
Аж зоріють в долоні Божій.
* * *
По воді жовтий лист,
На воді сонця зблиск.
Що згадає душі ця осінь?
Все, що було колись,
Піднялося у вись
І птахами у вирій знялося.
На думки паде тінь —
Золота заметіль
На твоє золоте волосся.
Пам’ятай і зустрінь,
Тихим вальсом полинь
В те, що збулось і не збулося.
* * *
Коли зілля мало силу,
А дівчина ворожити,
В літній день високе сонце
Ходить в жито: людям жити.
Сяє зерно світанкове,
Повертає літо в літа,
Кличе долю кольорову —
Головного ворожбита.
А у відповідь почуло:
«Будем жити, жити, жити!
Зло поборем, переорем,
Зможем лихо пережити!
На землі моїй прадавній
Вродить жито — жити, жити…»Олена Синецька
Олена Синецька — філологиня з Кіровоградщини, працюю вчителькою-дефектологинею та логопединею. Захоплююся поезією та прозою, у творчому доробку маю понад 400 текстів. Друкувалася в дитячому журналі «Пізнайко» та літературних альманахах, стала переможницею Всеукраїнського творчого конкурсу в межах Національного фестивалю «Код Нації» (І місце за есе про українську мову).
Leave a Reply