Взятися за «перо» мене спонукали події, які відбулися минулого тижня у Верховній Раді і які хвилюють українське суспільство.
«Сьогодні ми не маємо права на помилки»
…Тривога за долю України не дає спокою.
Взятися за «перо» мене спонукали події, які відбулися минулого тижня у Верховній Раді і які хвилюють українське суспільство. 25 липня, у своєму виступі з парламентської трибуни – відверто звернувся до колег з фракції «Удару» із єдиним запитанням – чи мають право саме так поступати партнери по коаліції? Адже без попередження депутатів фракції «Батьківщина», фактично за 10 секунд, ними було оголошено заяву про розпад коаліції у Верховній Раді України. Якщо говорити не про саму суть заяви, а про спосіб її оголошення, то відразу пахне «огульною візантійщиною». Так не хотілося б після падіння режиму Януковича та достойного і успішного проведення президентських виборів вкотре повторюватись у помилках.
Згадаймо, друзі, хто ми є і куди ми йдемо.
XVII – XVIIIст.. Боротьба за відновлення української державності. Славна козацька доба і переможна хода Богдана Хмельницького. Та раптом наш Гетьман робить необачну помилку, підписуючи угоду з Москвою, про що потім шкодує все життя, та за що довго розплачуються українці. Зашморг з шиї України навіть передсмертними каяттями Хмельницькому зняти не вдається. Виправляти помилки пізно.
І весь стогін українського народу виливається могутнім Шевченковим словом:
«… Ой Богдане!
Нерозумний сину!
Подивись тепер на матір,
На свою Вкраїну…»
Доба УНР. 1918-1922 р.р.. Після Софіївського Майдану та переможного відновлення української державності розпочалась боротьба між самими очільниками. Керманичам країни уже не потрібним стало потужне українське військо, міцні мури державних підвалин, братерські стосунки між собою. Як наслідок – у землю лягли юні Крутянські герої захищаючи свою державу. Втримати незалежність та єдність України за того періоду не вдалося.
Чи не повинна історія нас чомусь вчити?
Візьмемо часи, коли багато з нас уже були свідомими та брали участь у процесах, які відбувалися у суспільстві.
Кінець 80-х початок 90-х минулого століття.
Прагнення українського народу бути єдиним цілим вибухнуло 22 січня 1990 року, коли мільйони українців, очолювані провідниками Народного Руху побудували «живий ланцюг» від Києва до Львова, а трохи згодом реалізували свою багатовікову мрію жити в соборній вільній державі, проголосивши Акт незалежності України 24 серпня 1991 р.
Понад 90% українських громадян, незалежно від своїх політичних переконань, прийшли на референдум, продемонструвавши унікальну єдність національної згоди, проголосувавши за незалежність України, що саме і стало стартовою умовою для утвердження нашої держави на міжнародній арені.
Багато хто з Вас та Ваших рідних перебував восени 1991 року з агітацією в Східних областях України.
Згадаймо ті тисячі бандеролей, цінних листів та листівок, які РУХ поштовим відділом із західних областей України відправляв по всій нашій країні з найціннішим вантажем- нарисами історії України, Бібліями, національними синьо-жовтими прапорами.
Ми робили все можливе тоді, щоб Україна стала незалежною Державою.
А, відтак, прийшли до президентських виборів і зустрілися з тими самими проблемами і питаннями. Чому не порозумілися? Не об’єдналися національно-демократичні, патріотичні сили? Чому окрім світлої пам’яті Вячеслава Чорновола на президентський пост претендувало так багато демократів, забираючи голоси один в одного та лякаючи українців «Чорноволом-бандерівцем». А якби уже тоді, в 90-их очолив державу той, ким лякали, то сьогодні ми б мали з вами зовсім іншу Україну.
Це ще один аргумент чому нам слід вдатися нині до уроків історії.
Йдемо далі.
2004-ий. Українці вийшли захистити свій вибір та свої права. Перемогла Помаранчева революція, яка показала світу зовсім іншу, нову Україну . І міжнародне співтовариство поставилося до цього вельми прихильно.
Та, на жаль, отримати перемогу – далеко не означає її втримати.
До чого призвели непорозуміння у вищих ешелонах влади ми пам’ятаємо.
У 2010 році на головний «державний трон» зійшов «кривавий диктатор» Янукович.
Та вже у 2013 році українці вкотре показали цілому світу, що вони є незламною нацією, яка не змириться з «режимом Януковича», і ціною життів святої Небесної Сотні теж здобули перемогу, змусивши втекти «межигірського царя» і його поплічників.
Що ж маємо тепер? Маємо проукраїнську владу Майдану, яка веде Україну до європейської спільноти. Але поряд з цим, маємо і війну. Страшну війну варвара Путіна, імперської Росії проти України, в якій є Герої, але є і негідники, окрім завойовників – ті, котрих вигодувала і виростила українська земля і про яких так висловлювався Великий Кобзар:
«А тим часом перевертні
Нехай підростають
Та поможуть москалеві
Господарювати…
Помагайте,недолюдки,
Матір катувати»
Тому і звертаюся до усіх, хто сьогодні впливає на політику нашої держави – Президента, Прем’єр-міністра та Уряду, парламентарів – проявіть мудрість, стійкість, твердість у відстоюванні українських національних інтересів, бо, як стверджував Вячеслав Чорновіл – немає нічого страшнішого в Україні ніж боротьба за булаву.
Саме від нас залежить, що буде завтра, бо не час розкидати каміння – час його збирати. Україна у полум’ї війни. Проти нашої держави бореться ворог зовнішній і ворог внутрішній. Ненаситна «московська орда» підпирає наші кордони.
Чи маємо ми право, шановне товариство, сьогодні на помилку, яка може стати роковою?
Ні, і ще раз ні!
То ж знову прийдімо до Нашого Пророка за порадою:
«Смирітеся, молітесь Богу
І згадуйте один другого.
Свою Україну любіть…
За неї Господа моліть»
Адже, друзі, нам помилок уже не пробачить ні нинішнє, ні прийдешнє покоління.
На жаль, і в теперішній, важкий для держави час, не вся політична еліта України, повністю усвідомлює важливість того, шо будь-які власні амбіції та кар’єризм, загалом поточна кон’юктура – не повинні бути вищими за загальнодержавні та національні інтереси України.
Хтось каже – так потрібно – вибори ж!
Я теж впевнено стверджую – виборам бути! Бо не місце антидержавникам «колесніченкам-царьовим» в українському парламенті.
Тільки яку ціну заплатимо за це – залежить виключно від кожного з нас. Час розсудить – чи стали нарешті ми державниками, чи просто залишились недалекоглядними політиками, та у будь-якому випадку перш за все – думаймо про Україну, а не думайте про те, як обдурити один одного. Думаймо про те, як перемогти Путіна, захистити суверенітет та нашу святу українську землю, а не як взяти більше відсотків на виборах. Думаймо про те, якою буде завтра Україна, а не де ми в ній будемо і на яких посадах!
Лише тоді ми станемо нездоланними!
Маю віру і надію на те, що пам’ятаючи про ті помилки, які були допущені в минулому, ми не підемо вкотре манівцями історії та нам не потрібна буде знову довга і важка дорога до Волі.
Хай Господь Бог дає нам єдності, сили духу і гідності!
Тому прошу усіх колег-депутатів з колишньої коаліції , Президента, Прем’єр-Міністра та членів Уряду прийти у четвер до сесійної зали парламенту аби вирішити нагальні державні питання, знайти порозуміння і показати що ми єдине ціле.
Тільки в єдності сила і перемога!
То ж закликаю усіх, від кого залежить наша перемога та завтрашній новий європейський український день, почути вічні слова Тараса:
«Обніміться ж, брати мої
Молю вас, благаю!»
Слава Героям! Слава Україні!
Народний депутат України,
заступник голови політичної партії «За Україну!»
ІВАН СТОЙКО