Сучасна польська поезія не краща за українську. І не гірша. Вона просто інакша. І цікава своєю інакшістю. І як не дивно, я читаю її зараз все більше. З останніх індивідуальних відкриттів я би назвав Кристину Лєнковську з її новою поетичною книгою «Ненаписаний  лист  до прищавого ангела» (Жешув, 2014), Анджея Вальтера з поетичними книгами «Кохання» (Глівіце, 2007), «Там, де збирав суниці» (Краків, 2010), «Смерть богів» (Краків, 2012), «Песель» (Варшава, 2013), Казімежа Бурната з поетичними книгами «Жар сутінків» (Вроцлав, 2010), «Піднебіння небес» (Вроцлав, 2012)

ЯК ВИПОВІСТИ НЕВИПОВІДАЛЬНЕ…

Andrzej Dębkowski. Do wszystkich niedostępnych brzegów… – Zelów: Wydawnictwo Autorskie Andrzej Dębkowski, 2013. – 62 s.

Сучасна польська поезія не краща за українську. І не гірша. Вона просто інакша. І цікава своєю інакшістю. І як не дивно, я читаю її зараз все більше. З останніх індивідуальних відкриттів я би назвав Кристину Лєнковську з її новою поетичною книгою «Ненаписаний  лист  до прищавого ангела» (Жешув, 2014), Анджея Вальтера з поетичними книгами «Кохання» (Глівіце, 2007), «Там, де збирав суниці» (Краків, 2010), «Смерть богів» (Краків, 2012), «Песель» (Варшава, 2013), Казімежа Бурната з поетичними книгами «Жар сутінків» (Вроцлав, 2010), «Піднебіння небес» (Вроцлав, 2012)…

До таких індивідуальних відкриттів зараховую і поетичну книгу Анджея Дембковського «До подібних недоступних берегів» (Зелюв, 2013).

Анджей Дембковський є самодостатньою постаттю на полі сучасної польської літератури. Судіть самі: Анджей є відомим критиком літератури, видавцем, редактором, поетом, есеїстом, журналістом. Вчився у Вищій Офіцерській школі ім. Т.Костюшка у Вроцлаві. Член головної ради Спілки літераторів польських. Вʼяжуть мене з Анджеєм ще два приватні моменти: обидва ми народилися 1961 року, і в обидвох одну з бабусь звали Анастасія.

Cама книга є цілісною, не дивлячись на те, що у ній немає розділів, а всі вірші (42) складають композиційно-інтонаційне тло розповіді. Ліричний герой осмислює свою добу, осмислює себе у ній, осмислює свої (поколіннєві) набутки і втрати. Тому загальний настрій книги – елегійно-споглядального резюмування.

Симптоматичний епіграф вибрав Анджей Дембковський для поетичної розмови: «Приємні слова не завжди правдиві, а правдиві не завжди приємні» (З інтернету). Це характеризує автора, як людину мудру і досвідчену. Напевне, саме ці авторські риси дозволили нам восени 2013-го року у Поляниці Здрою (Польща) на фестивалі «Поети без кордонів» вийти на спілкування, бо моя радикальність у розмові межувала із невихованістю. І я вже наступного дня думав, що розмови з Анджеєм у нас більше не вийде, аж він сам зайшов у кімнату готелю й спрезентував своїх дві книги – оцю поетичну і одну зі своїх літературно-критичних, інтерв’ю з відомими польськими письменниками (Andzej Dębkowski. Kiedy umiera poeta, umiera świat… Rozmowy z pisarzami. – Zelów, 2004. – 240 s.).

         Кожен вірш – є мовби окремою історією  виповідання невиповідального…

Як оповісти невиповідальне?

Як зібрати з півжиття рештки зерен

розсіяних ґудзуватими руками болю

і скласти в могилу надії?*

Відходини»)

На цій дисгармонії – між бажаним (уявним) і можливим (втіленим) – і захована основна константа цієї мудрої книги.

Хотів би розповісти тобі про ніч,

без поезії і „водкі“ і про те «прекрасне століття»,

в якому довелося нам жити.

В його відрухах вбачав надію,

ловив кожну краплю епохи,

був свідком зростаючої краси,

блиску і смерті.

………………………………………………………….

Страх веде до гніву,

гнів до ненависті,

ненависть приводить до терпіння, бо

яка є різниця між смертю в замкнутій стодолі,

чи піді рванням на міні в пустелі

між Єфратом і Тигром?(…)

 

         Кожен вірш  є таким собі проговоренням тієї чи іншої теми свого життя:

Люди мені говорять,

що народився досить давно,

що життєдайну імлу світанків

маю вже за собою,

бо встаю зазвичай пізно,

а хто пізно встає,

тому пан Бог не хоче подарувати.

Деякі з моїх приятелів

розповідають про життя

повне відсутності сенсів

про біду і брак

найчастіше грошей і перспектив.

Діалектика»)

 

У цій книзі немає зайвих тем і зайвих розмов. У цій книзі є міркування вголос про те, чим є життя, і чим воно не є.

Теперішність, не може знайти

місця свого відпочинку,

бо так направду,

то нічого не сталося.

«Ціла справа в тому,

аби жити».

Подорож  друга»)

 

         Окремі прості міркування складаються в риторичні інвективи, які не спростовуєш, а приймаєш як даність, яку годі змінити.

Повернення до найпростіших запитань

про потребу і мету творення

є поверненням митця до стану суверенності.

Потреба очищення»)

         Мій приятель твердить, що поляки не пишуть віршів, а філософствують на різноманітні теми. Але філософія є складовою нової поезії, якщо розуміти, що в основі будь-якої філософії лежить поняття міфу. Вічної спраги за вічним розумінням людської тимчасовости і вічним намаганням цю тимчасовість подолати творчістю …

         Анджей Дембковський не видумує тем для розмов. Вони знаходять його самі, і автор лише надає цим темам власного інтонування:

затриманий

на половині дороги до мети –

геній

душиться власною слабкістю

Воля»)

         Між патріархальністю і цивілізацією нема порозуміння. Цивілізація нищить патріархальність, але туга за патріархальністю стримує людське втішання т.зв.цивілізаційними набутками:

Двадцять років тому

довкола мого дому

росла картопля,

босоніж ми ходили по стерні –

сьогодні стоять блоки.

Двадцять років тому

довкола мого дому –

мешкали люди.

Дитинство»)

         Елегійна констатація неможливості зупинити цивілізаційної ходи життя, яка нищить патріархальність нашого бажання повернутися у світ неіснуючої ідилії. Однак, лишається мрія-туга, яка й надає цьому новітньому локомотиву, який готовий змести все на власному шляху,  ілюзії чумацького воза:

Моє життя.

Не вмію до нього

звикнути. Розкажи мені

приятелю яким воно є.

Кожне моє місце

є поза ним.

Часто в ілюзії доставляємо

поезію. Притягаємо глухих слухачів.

Оздоблюємо вечори

для натхненних таємниць

і споглядаємо на заблукані випадковості,

розсипані диханням Ангела.

Нотатка»)

         Анджей Дембковський вийшов на той рівень поетичної розмови, який не потребує витонченої форми (хоча форма його поезій сиріч бездоганна), а прагне мудрого співбесідника, готового слухати і чути, готового прийняти непривабливу правду:

Всі є смертними,

півнагою грудкою землі –

ніхто не знає, що найкращі

форми слова

шукають порятунку перед правдою

Відходини ІІ»)

 

         Я не знаю, що тут додати. Знаю, що цей поет не побоявся привідкрити завісу правди життя, не зневаживши естетичної форми. Цього досить, аби Дембковського читати, не кажучи вже про те, аби розуміти…

 

 

 

 

 

 

____________________________________________________________________

  • Переклади уривків з віршів і окремих віршів  («Дитинство», «Нотатка») рецензента