Сьогодні, 29 листопада, сповниться рік, відколи трагічно загинула непересічна особистість, громадська діячка, активістка – чортківчанка Леся Герас. Нині по вулиці Пігути у Чорткові, де проживала О. Герас, було освячено меморіальну дошку патріотці й активній учасниці Євромайдану.
Зі спогадів очевидців, покликом серця Леся Герас уже була на Євромайдані, та доїхати до Києва, на жаль, не судилося. 29 листопада, о 3.20, поблизу села Уланів, Хмільницького району, Вінницької області – громадська діячка з Чорткова стала єдиною жертвою випадкової аварії. До столиці курсувала «бусом» разом із однодумцями-краянами. Лікарі швидкої на місці трагедії ще нарахували у пані Лесі 13 ударів серця і вона відійшла у вічність…
…Із КамАЗа, що рухався назустріч мікроавтобусу «Мерседес-Віто», несподівано злетіли тент і залізна труба та пробили лобове скло «буса». Удар був надзвичайно сильним, адже труба сягала трьох метрів (діаметр — 40 мм). Вона зачепила водія і смертельно травмувала 63-річну Лесю Герас. Водій КамАЗа відразу й не побачив, що накоїв, його вже дорогою до Хмільника наздогнали працівники ДАІ і повідомили страшну звічтку. 30-річний водій КамАЗа, мешканець Житомирщини, перевозив зерно на елеватор у Хмільник. Як згодом з’ясувалося, погано закріпив брезент, тому труба зірвалася. Та скоєного, на жаль, не відмінити.
Коли почалися мітинги на підтримку євроінтеграції України, Леся Герас вийшла першою на чортківський Майдан — пояснювала людям важливість цього політичного кроку, підтримувала духовно. Її навіть запросили місцеві депутати на сесію міської ради. Ще остаточно не було відомо, чи президент підпише Угоду про асоціацію між Україною та ЄС, та пані Леся вже їхала до Києва. Небайдужі мешканці Чорткова зібрали для київського Євромайдану 5 тисяч гривень і передали через свою активістку.
Пані Леся зналася з багатьма політиками, з Днем народження її вітали і Кайда, і Тягнибок, і Ляшко, й активісти зі Східної України….
У фатальному бусі мав їхати і побратим пані Лесі Володимир Чепига. Перед від’їздом громадська діячка просила його: «Моліться за нас!».
Без неї опустів Майдан і, зрештою, увесь Чортків, адже без її участі не відбувалася жодна громадська акція у районі, особливо вона відстоювала питання чорнобильців. Коли у 2011-ому році чорнобильцям, а Чортків належить до зони, що зазнала значного ураження радіацією, уряд «урізав» надбавку до пенсії, то Леся виступила на захист людей. Їздила в Київ, пікетувала будівлі уряду, виступали на центральних телеканалах, їх, активістів, розганяли і труїли газом… Але Леся не боялася, бо вважала цю справу своїм обов’язком перед людьми. Її поважали за чесність, справедливість і жертовність. Пані Леся належала до церкви адвентистів сьомого дня, котра стоїть осторонь політики, але жінка не могла бути пасивним спостерігачем беззаконня і несправедливості у державі. Леся Герас жила і померла за ідею, за простих українців!
Ось декілька фактів зі спогадів Наталії БУГЕРКО) очевидиці тих жахливих подій.
«Ніхто не може любити більше, ніж тоді, коли він за своїх друзів своє життя віддає» (Йо. 15,13).
«Ця жінка жодного дня не була на київському Майдані, вона не постраждала від міліцейського свавілля, і вже три місяці спочивала, коли відбувалися розстріли на Інститутській. І все ж, Її справедливо можна назвати першою, хоч і невідомою, героїнею Небесної Сотні. Герой – це не той, хто помер в певний момент у певному місці, а той, хто своїм життям служив іншим і за покликом душі, нехтуючи власною вигодою і безпекою, опинився в той момент у тому місці.
Саме цей внутрішній голос справедливості і привів пані Лесю рік назад до тієї рокової маршрутки, що їхала на Майдан. То була остання поїздка в її житті. Чиста випадковість, елементарна хлопська халатність – і нитка життя свідомої, побожної, активної, цікавої і веселої жіночки дочасно обірвалась. Хіба міг подумати водій вантажівки, що незакріплена труба, якою він придавив брезент, зірветься, продірявить скло і розтрощить голову пані Лесі?
Ми були знайомі з нею всього 6 годин. За цей час я встигла пізнати й захопитися її сильним характером. Найперше мене вразило, наскільки легко й невимушено вона запропонувала помолитися перед дорогою (для скептиків: смерть настала раптово, уві сні, здається, вона не мучилася). Другий момент уже туманиться в пам’яті: була ніч і хотілося спати. Пані Леся швидко стала центром, навколо якого крутився наш маленький мікросвіт у тій маршрутці. Саме тоді зрозуміла, поруч з якою неординарною людиною я їду. Жаль, що тоді ми не поспілкувалися більше: я поринула у царство снів…
І момент третій: раптовий сильний удар і пані Леся із закривавленою головою… За 11 хв. на місце аварії далеко за містом примчала швидка, та серце зупинилося через 10хв. і пару секунд… Не встигли… А якби й встигли, то… Рана несумісна із життям… Хоч швидка й приїхала оперативно, даїшники нас на морозі (вікно-то розбите! благо, була ще одна маршрутка, де ми по черзі грілися) змусили чекати себе 6 годин! Надіюся, ця перша жертва революції Гідності, як і сотня інших не буде даремною, а закладе міцний, освячений кров’ю, фундамент у будівництві дійсно християнської країни, де людяність і повага до іншого займають перше місце і логічно випливають із любови до Бога.
Пам’ятаймо про пані Лесю! Пам’ятаймо про цю щиру жіночку, для якої не існувало слова «байдужість»! Вшануймо її і тепер уже сотні інших жертв своїм гідним життям! Вони померли, щоб ми жили, тож із нашої доброї повсякденної поведінки збудуймо їм величний і непохитний пам’ятник у наших серцях і серцях наших дітей, внуків, правнуків… Пам’ятник, що не стоятиме, а діятиме віки.
Спочивайте з Богом, пані Лесю! До зустрічі в небі!»
“Чортківський вісник”
Дякую за теплі слова.