Данко здивований поведінкою дівчини, хотів поміняти тему розмови. Але Ксенія, зупинившись біля високої дощатої брами, вже зовсім іншим тоном повідомила, що тут її домівка. Парубок поміж штахетником неподалік за садом побачив торцеву стіну цегляної хати з широкими вікнами. Вони сіли на лавочку. Нова подружка горнулася все палкіше, тож вирішив, будь-що-буде, пожертвувати задля неї ніччю.
Зміїна ніч (містична новела)
Тьмяне світло з відчинених дверей старого клубу, борючись з сутінню травневої півночі, асфальтованим хідником ледь добігало до дороги. Зате мелодії то польок, то вальсів з продовгастою будівлі линули ген над невеликим селом і лише ненадовго втихали…
Завжди триваліші від недільних, суботні танці наближалися до закінчення. Проте обачний Юлик, син завідувачки клубу, використовуючи коротку перерву, вкотре швиденько бризкав з відра холодно водою на багатостраждальну підлогу, щоб оп’янілі від дівчат і вина жартівники не посипали її меленим перцем… Данко сидів скраю стосів крісел, біля відчиненого вікна кінозалу, що зараз слугував за танцювальний, і теревенив зі знайомими хлопцями, які згуртувалися поруч. Він, симпатичний русявий парубок у блакитній сорочці і сірих кльошах, нині танцював зрідка. Та й то тільки з подружками своєї дівчини, котра не змогла на ті вихідні приїхати додому з міста, де навчалася в технікумі. А серйозні стосунки між ними визрівали вже півроку, майже відтоді, як він повернувся з війська. Зрештою, Наталя була тутешньою, і очима багатьох тих подруг могла стежити за обранцем. Данко ж мешкав у сусідньому селищі, хоча, ще відколи закінчив школу, звик приїздити велосипедом сюди на вечорниці. Мабуть, тому, що тут дівчата були менш гонорові, лагідніші, а хлопці простіші, товариські.
Після невеличкої перерви музиканти заграли білий танець. І тієї хвилі найбільше заскоченим серед компанії виявився Данко, якого несподівано підняла з насидженого місця незнайома невисока юнка, з важкою темно – русою косою. Він навіть знітився, але партнерка від початку затанцювала пристрасно й самовіддано, тому не міг довго лиш тупцювати поруч. До того ж з-під барвистого ситцю сукні вабили гарні стан та бюст, а сірі-сірі очі вперто ловили партнерів погляд, який усе ж старався ковзати над її головою. Однак спритниця під музичний супровід таки встигла познайомитися і розповісти, що мешкає на хуторі біля лісу й акурат закінчує десятий клас. “І вже, напевно, заміж поспішає…” – Подумав зайнятий парубок, адже дівчина не приховувала своїх зваб. Втім, до закінчення танців Данко ще двічі запрошував Ксенію на польку, в якій та виявилася доладною партнеркою.
Незадовго після того, як музики зіграли прощальний вальс, нові знайомі, наче й ненароком, опинилися поруч у сутінках вулиці напроти клубу, звідки молодь гуртами й парами швидко розходилася. Навіть Наталині подруги, мабуть, забувши про Данка, мовби розтанули в ночі. Тож, надівши піджак, він стиха промовив:
– Здається, Ксеню, ми залишаємося самі і нам по дорозі.
– Виходить, що так, якщо ти нині без Наталі… – застібаючи кофтину, відповіла відразу на обидві його зауваги.
Йому стало трохи не по собі, що юнка про нього знає, однак мовчки взяв її за руку та квапливо повів вулицею, подалі від клубу й обійстя своєї дівчини.
– Мені соромно так чинити та водночас дуже хочеться, щоб нарешті якийсь хлопець хоч додому провів … – Шепотіла, стараючись крокувати в ногу.
– Теж не хочу виглядати бабієм, але подумав, що тобі, не звиклій, страшно самій іти попри лісок. Адже ж, ти не так давно почала відвідувати танці?
-Так. Більше присвячувала часу навчанню, бо хочу в університет на біологічний факультет поступати. А щодо страху, то я зовсім не боягузка. – Останні слова юнка промовила з незвичайною твердістю.
Обоє сповільнили хід і ненадовго замовкли. Відчуваючи тепло долонь одне одного, міркували, як вестися далі. Та біля роздоріжжя, від якого праворуч продовжувалася асфальтівка до рідного Данкового селища, хлопець обійняв дівчину за тонку талію і вони пішли грунтовою дорогою, що вела до хутора. Ніч була не зоряною, втім, й не надто темною, хоч небо захмарилося. Ксенія пожвавішала, і, бажаючи розговорити таки не свого кавалера, попросила його розповісти про службу у війську. Хлопець служив у Закавказзі і їй, як майбутньому біологу, взявся пригадувати всілякі історії про тамтешній колоритний світ фауни. Тулячись до нього, юнка захоплено слухала про тарантулів, скорпіонів, шакалів… Але, коли він, уже ведучи її тихою хутірською вуличкою, почав розповідати про подібних до змій беззахисних ящірок-жовтопузів, по яких вояки просто таки топталися, враз стрепенулася всім тілом і перебила:
– Огидно так поводитися із тим, кого покарав Господь, проте благородним створінням.
Данко здивований поведінкою дівчини, хотів поміняти тему розмови. Але Ксенія, зупинившись біля високої дощатої брами, вже зовсім іншим тоном повідомила, що тут її домівка. Парубок поміж штахетником неподалік за садом побачив торцеву стіну цегляної хати з широкими вікнами. Вони сіли на лавочку. Нова подружка горнулася все палкіше, тож вирішив, будь-що-буде, пожертвувати задля неї ніччю. Та, як на зло, за декілька хвилин почав накрапати дощ.
– Отак тобі, ловеласе, й треба! – промовив з ноткою розчарування.
– Не біда. Ходімо до літньої кухні. – Вмить запропонувала вихід.
Данко погодився, бо найменше хотів тьопати додому зо три кілометри під дощем. І вони якомога тихіше, бігцем перебралися до невеличкої дерев’яної будівлі. У сінях, праворуч стояв вішак з одежею. А в кімнатці з двома невеличкими заслоненими вікнами, окрім печі, були мисник, стіл, три стільці і широка лавка. Обоє швиденько вмостилися на лавці. Звикаючи до обстановки, парубок у сутіні пошепки теревенив усілякі небилиці. Ненароком у його пам’яті сплила історія, почута ще в дитинстві. Та так виразно її уявив, що почав розповідати:
– Колись я чув від діда, ніби в котрімсь із сусідніх сіл жив дуже незвичайний чоловік. Бувальщина про нього мене, малого, тоді особливо вразила. Отже, трапилося то на початку п’ятдесятих, як у наших краях створилися колгоспи. У село, де мешкав знатник, призначили головою господарства нахрапистого нелюдяного східняка. Якось він причепився до чоловіка, щоб ішов косити пайку. Той відмовився, бо і так уже мав достатньо трудоднів за зроблені для колгоспу колеса. Та одного дня голова, бажаючи домогтися свого, приперся аж до хати непослушливого колгоспника…
Ксенія була уважною, тому Данко, обійнявши її, лишень перевів подих, і повів далі:
– Отож того разу між двома чоловіками виникла суперечка не на жарт. Врешті господар порадив нахабі забиратися з хати, поки ще може піти… На те колгоспний божок лише єхидно захихотів, мовляв, що йому потрапить зробити нещасний селюк. А селюк, перехрестившись перед образом, сів біля печі й почав щось шепотіти. І тієї хвилі в відхилених вікні та дверях хати з’явилося безліч гаддя…
Скориставшись паузою в декілька секунд, розповідь раптом перехопила дівчина:
– Наробивши зі страху в штани, непроханий гість ледь вмовив господаря, щоб його випустив, перед тим поклявшись ніколи не займати.
– Ти так уважно слухала, а, бачу, теж добре знаєш ту бувальщину.
– Аякже, адже тим незвичайним чоловіком був мій дідо, який лишень три роки тому помер. І все відбувалося в кімнаті, де ми сидимо. Її залишили на літню кухню, а решту старої хати розібрали.
– Ото диво! – видихнув Данко.
Дівочі очі, зблиснувши, таємниче прищулилися:
– До речі, дідо найменшу внучку дечого навчив, дещо передав, бо її двоє старших братів і сестра до того не надавалися.
Приголомшений парубок, відчуваючи, як спину огортає холод, обережно прибрав руку з талії дівчини. Але гарячою п’ятірнею вона делікатно повернула її назад:
– Не страхайся, хоча цієї ночі я можу з довколишнім гаддям спілкуватися… – Й ураз обіруч обвивши Данкову шию, поміж поцілунками прошепотіла: – Та мені з тобою дуже приємно…
Коли ледь починало сіріти і від дощу залишилася тільки роса, щаслива дівчина провела притомленого парубка стежкою, навпростець через вигін, аж півдороги до його селища.
…Після тієї ночі догідливому Данкові вдавалося, дивуючи друзів, бігати на вечорниці то до Наталії, яка увагою й турботливістю показувала, що буде доброю дружиною, то до Ксенії, що вражала щораз свіжою пристрастю. Старша наступної весни, після технікуму, навіть влаштувалася в райцентрі в бухгалтерію будівельного управління, щоб бути біля коханого, котрий там працював майстром. Молодша ж спокійно закінчувала другий курс біологічного факультету в університеті. І саме її, Ксенію, як виповнялося два роки після першої їхньої зустрічі, Данко несподівано для всіх повів під вінець.