Павлюк І. Танець Мамая: Вірші 2017–2022 років / Ігор Павлюк. – К.: Саміт-книга, 2023. – 288 с.
Серед сучасних віршописців та «літописців» дня сьогоднішнього важко віднайти справді достойний рівень не тільки володіння словом, а й усвідомлення, чим насправді являється слово. Сучасні архетипи побудовані на примітивному конструюванні, ба, навіть на простій компіляції. Це все відголоски постмодерного болота, очманілої залюбленості, спотвореної дійсності чи й деградації. Спустошення літературного простору…
Коли серед цього болота з’являється достойне письмо, ми сприймаємо його з острахом, недовірою, якоюсь примітивною упередженістю. Серед вподобаних мною книг цього року можу відзначити «Танець Мамая» Ігоря Павлюка. Недаремно один із найпотужніших літературознавців сучасності Дмитро Дроздовський так відгукнувся на появу книжки: «Танець Мамая» Ігоря Павлюка – знакова книжка 2023 року. Одна з небагатьох справжніх книжок сучасного літературного процесу.
Слово правдиве, слово іронічне, слово мудре й виважене.
Дозволив собі в передмові навіть написати про “Метамодерного Мамая”.
Мамай – архетипний образ, актуалізований у різних історичних епохах і культурних контекстах».
Навіть Мамай у сучасному контексті являється монументальним і вічним явищем боротьби і витримки, він ніколи не був нейтральним образом чи словесною іграшкою в руках найрізноманітніших письмаків. У цьому відсутність прикритись самим образом, унеможливлення спаплюжити саму сутність Мамая. Павлюк – поет високих вібрацій з тонким відчуттям ліричного Всесвіту, така його природа. У його поезії дивним чином поєднуються земне і вічне, холодне і гаряче, космічний голос шаріє у найвищих високостях.
Я лежу.
Я камінь спотикання,
Поруч із наріжним камінцем.
І болять мені у час повстання
Ті, хто в мене вдарились лицем.
Ті, хто спотикнулися ногами,
Ті, хто не об’їхали конем.
Я росту.
Я спотикальний камінь.
Я болю.
Не копайте мене.
…Ну хіба ж ти заростеш тут мохом?..
Змінюю печалі течію.
І болить мені оця епоха,
Що спіткнулась об судьбу мою.
Павлюк істинний у багатьох сенсах, сама поетична стихія рухає ним. Ця стихійність не являється основним порухом його мовного і метафоричного напряму. Хоча така поезія викликає порівняння та роздуми. Своєрідна мовна партитура притаманна лише Павлюкові. Хоч він і буває пафосним, але ця пафосність не є дражливою чи смішною. Поет є істинним енциклопедистом, у багатьох рядках простежується словникове багатство, надзвичайно потужне відчуття поетичної логіки.
МАМАЙ
Битва.
Рано темніє.
В полі – привид Мамая.
Він вмирати не вміє.
Він між пеклом і раєм.
То співає, то б’ється,
То сміється, то плаче,
Як поранена птиця,
Характерник козачий.
Шрами навхрест у нього.
Семиструнна шаблюка.
Щось у ньому від Бога,
Щось у ньому від крука.
А кругом, на деревах,
Одноразові гнізда,
Пінопластові леви
Мерседесами їздять.
Він чужий цьому світу.
Він сильніший за нього.
Його зірка ще світить
На безсмертну дорогу.
І сміються людиська,
І кар’єру клепають.
Темно.
Вітряно.
Слизько.
В небі привид Мамая.
Євген Баран посутньо визнав: «Сюжетність віршів Павлюка, деяка їхня внутрішня суперечність не руйнують загальної вітаїстичної концепції книги. Власне, книги, не збірки. Бо в книзі, як у староукраїнській великодній драмі, є своя експозиція, зав’язка, розвиток подій, кульмінація і катарсис. Тому “Танець Мамая” треба сприймати як катарсисну драму Поета, який дозрів до “душевного миру”, але завжди готовий стати на прю із ворогом. Попри весь універсалізм відчуттів, – се дуже українська книга. Дуже-Павлюківська книга, водночас сповнена глибинної народної мудрости і віри в перемогу Життя…»
Писати про Павлюка означає досліджувати міт його слова. Поет у вирві власного болю відчуває набагато більше, ніж той поет, який є у повітрі. Однозначно «Танець Мамая» є знаковою книгою в сучасній українській поезії.
Станіслав Новицький.