Улітку 1984 року я приїхав у Ленінград, щоби вступити в елітарне тоді Ленінградське вище військово-інженерно-будівельне Червонопрапорне училище імені генерала армії О. М. Комаровського.
Вступні іспити проходили у навчальному центрі цього військового училища у селищі Привітнинське, неподалік міста Зеленогорськ на березі Фінської Затоки.
Серед строкатого натовпу хлопчаків з усього тодішнього Радянського Союзу – вчорашніх школярів, які хотіли стати військовими інженерами, я одразу якось виділив рудоволосого, середнього зросту вступника і підійшов до нього познайомитися. Він виявився моїм земляком з України, з Волинської області. Звали його Ігор Павлюк.
Ми разом жили у палатці та готувалися до вступних іспитів у цьому містечку абітурієнтів. У результаті обидва стали курсантами-першокурсниками п’ятого факультету (інженери спецфортифікаційних споруд) військового училища та… опинилися в одній навчальній групі. Загартування та формування характеру майбутніх офіцерів проходили протягом цілого року у тому ж навчальному центрі біля Привітнинського. Внаслідок чого частину курсантів, не витримавши навантаження, було відраховано. Ігор гідно пройшов ці випробування.
–
* * *
На другому курсі Ігор почав писати вірші.
Це було, м’яко кажучи, дивно… У кулуарах курсантського середовища він отримав прізвисько «український Лермонтов». Його талант почали помічати та друкувати вірші.
Якось несподівано для всіх Ігор написав рапорт на звільнення з училища.
«Особісти» (особливий відділ КДБ) його кілька місяців викликали, допитували, вмовляли залишитися.
Ми, курсанти і військове начальство, дивилися на це з жахом.
Хтось підтримував Ігоря, співчував, хтось – навпаки: підсмикував…
Начальник курсу підполковник Загородній підтримав хлопця.
Багато хто пресував Ігоря, але він не ламався, а йшов за якимсь, йому одному зрозумілим, покликом…
Зрештою Ігоря за кілька місяців відправили до Забайкальської тайги будувати дорогу в якийсь дисбат… Наші курсанти (Костя Кіросіров, Борис Боницький, Віталій Очеретяний…) писали йому туди листи, підтримували його.
Відбувши це покарання, Ігор приїжджав до нас в училище… Душевно спілкувались.
–
* * *
Тепер Ігор Павлюк став відомим письменником, автором багатьох різножанрових книг різними мовами, лауреатом престижних світових премій. Його творчість вивчають у школах України.
Передмови до його книг пишуть навіть Нобелівські лауреати, як-от: https://maysterni.com/publication.php?id=163796
Я впевнений, що Ігор Павлюк сам теж має здобути Нобелівську премію.
Недаремно він почав свій письменницький шлях із училища, де колись навчався письменник-геній Федір Достоєвський.
Сергій Сторожук,
член-кореспондент
Академії будівництва України
На фото: Ігор Павлюк – курсант
Санкт–Петербурзького –військового училища (вересень, 1984 р.)
Leave a Reply