Куди хутенько поспішаєш
Зі ще не вистиглого дня,
Мов по живому, час надкраєш,
Який не випив ще до дна?
Мирослав Лазарук, «Покуття»
ПРИЇЗД ДО МИКОЛАЙЧУКА НА УРОДИНИ
Приїхали, а нас і не чекали,
А за столами – гості, та й не ті,
Зозулі щедро літ нам кували,
Аби не загубилися в житті…
Чому ж так порожньо, кого уже не має,
Іван з портрета дивиться на нас,
Самотньо скрипка душу нишком крає,
Такий ось, брате, нині – Парастас.
Ти ж народився, де ж бо загубились,
Огидний німець, з літака ж хрестив,
А ще завсідник «братових кирилиць»
Довкола скроні зверхньо закрутив.
Тебе порятували батько й ненька,
Й сусідський коник батяра довіз,
Щоб вижив і будив народ раненько,
Допоки не пролив мільярди сліз.
Чому ж вони, Іваночку, забули,
Прийшли ж не ті та й сіли за столи,
Впиваються у серце гострі кулі,
Чи їх ти, Мицю, ще не похрестив?..
Зійди, Іванку, знов із ешафоту,
Візьми, хоч кулю чи дрібну шрапнель,
Повибивай усіх ти їх достоту
І заспівай печальну менестрель.
І порятуй заблудлі ниці душі,
До молитов спасенних одпусти,
Нехай вони – брехливі та дворушні,
Їм не збагнуть твоєї висоти,
Ішли безтямно, навіть не зважали,
Коли закінчиться самотній шлях,
Та ось постали Богові скрижалі
І вас не охопив безтямний страх?
Та я вам не суддя, Іванко най розсудить,
Проте ж болить безтямно голова
До вітру наставляйте буйні груди,
Де правда – ще не торкана жива.
Мирослав ЛАЗАРУК
17 червня 2023 р., Чортория-Чернівці
.