Твердо переконаний у вченні Церкви про те, що душа продовжує жити після смерті.
Залишається добро, яке не губиться зі смертю, але зростає. Відразу треба сказати, що ця тема – це питання віри, яку неможливо довести. У творах Іоанна Златоуста, Макарія Великого перераховуються 20 митарств-гріхів, це – пустослів’я, брехня, осуд, наклеп, ненажерливість, лінощі, злодійство, грошолюбство, скупість, здирства, неправда, заздрість, гордість, гнів, лють, злопам’ятність, вбивство, чарування, блуд, перелюб, гомосексуальні гріхи, єресь, немилосердя і жорстокосердість. За всі чорні справи треба буде скласти звіт-іспит перед нашим Творцем, бо нічого не можна забрати із собою, крім цих гріхів…
Уже п’ять літ пробуяло відтоді, як у Вічність до Господа полинула світла душа Ігоря Герича. У Божому винограднику вона щиро служить нашому Творцеві, примножує добрі справи.
Український лікар, доктор медичних наук, професор, завідувач кафедри хірургії № 1 ЛНМУ імені Данила Галицького, голова Львівського осередкуАсоціації хірургів України, громадськй діяч, справжній патріот.
У полі зору Вченого були питання невідкладної хірургії гострих захворювань органів черевної порожнини, гнійної хірургії, хірургічної гепатології, герніології, сепсису, ран, опіків,хірургічних проблем СНІДу, профілактики гнійно-септичних ускладнень у хірургії, лікарської етики. Він є автором понад 450 наукових і навчально-методичних праць: серед них 20 авторських свідоцтв і патентів на винаходи, 6 підручників, 15 монографій. Підготував 6 кандидатів наук.
Народився та провів дитинство Ігор Герич у Турці, серці Бойківщини. Бойківщина – це особливий, неймовірно давній та красивий куточок України. Своїм корінням бойки сягають ще дохристиянської давнини, а неперервність історії дає цим людям мужність та гордість. І хоч гримить слава про яскравих гуцулів, давніх поліщуків чи звитяжних подолян, але Бойківщина увібрала у себе усе це разом. Справді, тутешнім людям є чим пишатися! Гордився, тішився своєю малою батьківщиною, без сумніву, і професор Герич.
Усе написане про Ігоря, мабуть, не вмістилося б на сторінках розкішного фоліанту, бо ця людина направду заслужила тільки пасіонарних слів. Де й з ким би не довелося говорити про Ігоря, чуєш лише слова глибокої вдячності, теплих сонячних згадок і уклінної шани.
Хочеться навести шляхетні риси неординарної Особистості. Це був чоловік акуратний, активний, альтруїстичний, безкорисливий, вдячний, зичливий, бадьорий, натхненний, великодушний, привабливий, вольовий, гостинний, інтелігентний, інтелектуальний, непідкупний, моральний. Як у калейдоскопі переливаються веселковими барвами ще інші важливі нюанси характеру професора Герича.
Заходячи на Ігореве обійстя, впадає в око справжній музейний колаж на стінах будинку та господарських прибудов. Тут побачите колишній реманент й інші старовинні хатні артефакти: ціп, ярмо, ночви, рубель, коромисло, прялка, чесалка, куделя, веретено, кочерга, рогач, маслобійка, макітра тощо. В саду годять плодами пані Вірі (це мати Герича, знаний лікар) яблуні та груші, вишні та сливи, кущі смородини, агрусу. По параметру подвір’я шумлять у верховітті смереки, сосни, берези. Пишний сад опускається до доглянутого ставка і затишної альтанки – тут Лікар набирався сил від природи, спілкувався наодинці з Богом.
Тепер двигають нашу українську медицину в поті чола його дружина Олена Морозович, син Гнат і дочка Соломія. «Любов до Батьківщини починається з родини», сказав Ф.Бекон.
Зиновій Бичко, член НСЖУ
В тому, в чому Ви переконані, то це не вчення Церкви, а доктрини Святого Письма. Читайте Екклезіяста 12:7.
І ще фрагмент розмислів…
Стосовно біблійних пророцтв, місії Ісуса Христа і призначення людини – питань надзвичайно складних – є сотні різних думок та пояснень… Якщо спостерігати за природою, то зауважуємо, що всі її процеси повторюються й поновлюються. Все минає, аби повернутися, лише людина не має однови… Чи так є насправді, – можливо, тут ідеться про складніші, більш приховані, недоступні звичайному спогляданю процеси?..
Ось деякі міркування вчених, для широкого загалу читачів невідомі: “Ми не знаємо, як відбувається старіння; існує близько двох десятків різних теорій. Часто висловлюють припущення, що старіння починається після того, як деякі кліткові лінії зазнають певну кількість ділень. Однак кожен раз, коли цю гіпотезу піддають ретельній перевірці відповідно до клітин якого-небудь певного типу, вона зазвичай не підтверджується. Наприклад, коли клітини дуже старої тварини поміщають у підходящі умови, вони продовжують жити і ділитися, не виявляючи ніяких ознак старіння впродовж довгого часу після того, як тварина-донор вже загинула. Це дозволяє вважати, що старіння клітин визначається умовами їх існування” (П. Кемп, К. Армс, “Введення в біологію”). У травні 2014 року було опубліковано науково доведену інформацію про здатність нервових клітин людини відновлюватися в будь-якому віці…
Xорхе Луїс Борхес на околиці старого міста “Вдихав ніч, спокійно відпочиваючи від думок”. Відтак побачив зоряне небо й убогі будинки, в жодному з яких не світилося, але все одно вони були уособленням краси та бідності. “Я відчув себе мертвим, відчув себе умоглядним спостерігачем світу; відчув невиразний страх, що його живить знання – найбільше одкровення метафізики. …я відчув на собі непевний або й неіснуючий сенс незбагненного слова <>”.
І ось висновок: “Наше життя надто вбоге, щоб не бути вічним”.
В цьому є щось від геніального відкриття, і, очевидно, щоб робити такі висновки і мати такі вагомі думки, необхідно знаходити час для відпочинку від думок. Після такого “відпочинку” Борхес підсумував: “Світ, на жаль, залишається реальністю, а я – Борхесом” (“Нове спростування часу”).
Складні життєво-буттєві питання завжди складні, — а людина береться до осмислення їхньої таємниці, зазвичай, уже на межі життя і смерті, власне смерті як такої… Змістовні розмисли й одкровення виснував, в останні дні свого життя, один не просто розумний чоловік – а можливо, геній нашої епохи. Про це написав Волтер Айзексон, автор книжки “Стів Джобс”:
“– Я вірю в Бога десь п’ятдесят на п’ятдесят, – сказав він. – Більшу частину свого життя я відчував, що в нашому існуванні є щось більш значуще, ніж те, що ми бачимо.
Стів визнав, що, стикнувшись зі смертю, він, можливо, переоцінив імовірність існування життя після смерті.
– Мені хотілося б думати, що щось виживає після смерті, – сказав він. – Важко усвідомити, що ти набуваєш увесь цей досвід і, може, трішки мудрості, а все це просто зникає. Тож я хотів би думати, що щось таки виживає і, можливо, свідомість не гине” (“…а дух вернеться знову до Бога, що дав був його!” Екклезіаста 12:7б). Цей дух не первинний, дарований Богом людині, як і всьому живому, при народженні, а побільшений, збагачений нашими трудами, знаннями, життєвим досвідом. У цьому, гадаю, і криється наше майбутнє, таємниця вічності…